Чи доводилося вам лежати опівночі під куполом планетарію і дивитися на штучне зоряне небо? Сенс цього питання у контексті кінофестивалю, що прощається з СССР, відкрию наприкінці.
Так от, бажаючим зустрітися зі совком потрібно було приходити на проект з назвою "Дискусія: "Українські перспективи: надії та реальності", модератор – Микола Рябчук". Дискусії не було. Четвірка "мистецтвознавців", як сказала про них Радіо Свобода у своєму анонсі, влаштувала собі самохвальну прес-конференцію з презентацією про те, що Україну європейці "не хочуть". Згадували історію, показували слайди, звинувачували громадян України і цитували лише песимістичні цитати деяких урядовців ЄС. Іншими словами, перед нами сиділо чотири машини на виробництво мильних бульбашок. Їх фас і профіль уважно профотографовували і від того бульбашок ставало більше.
На вищенаведений вечір я запрошував друзів і знайомих, у надії, що зустріч у кінотеатрі Жовтень допоможе відверто поговорити про справжню причину сепаратного святкування 20 річчя оксамитових революцій у Східній Європі. Шкода і благо, що зі запрошених відгукнулися одиниці. Благо, що зекономили часу, а шкода, що не побачили маскувальників комунізму в обличчя. Останнє важливе, чим раніше, тим ліпше.
Справжня причина: відсутність декомунізації. Не в сенсі атрибутивного поняття (кольори, прапори, герби, пам‘ятники, назви, збільшення кількості шароварів, пейзажів, натюрмортів і сала і таке інше), а в сенсі системного: змінити номенклатурних хранителів тоталітаризму на громадських діячів й інтелектуалів демократії.
Про це не було сказано жодного слова. Нажаль.
У кожному з наведених фільмів фестивалю сюжетна лінія саме це і демонструє: перехід. Перехід від тоталітарної системи до демократії.
За словами організаторів, вони намагалися знайти подібний український фільм, але марно.
Та й не диво - переходу на території сучасної України не було. Маємо владу комуністів і гебістів, що по нині вдало маскуються, створюючи партії різнокольорового спектру, очолюють "дисидентські" рухи і таке інше. Демократія відсутня.
Я сидів і чекав на дискусію. Зал в очікувані. Запропоновану форму спілкування останнього дня фестивалю топили у довгих зарозумілих демагогічних кальках. Лише пан Кіпіані боязко торкнувся грузинського досвіду і, оминув...
Образливо, але не боляче. Не зламало, як співає Skye Edwards...
Відверті слова пролунали лише за пів-години до офіційного закінчення "дискусії" у відділенні, що його модератор назвав "Якщо є у кого питання, будь-ласка..."
Розуміючи, що іншого простору поговорити про люстрацію не буде, з дослідженням необхідності котрої мене було запрошено, я вирішив грати за їхніми правилами пропустивши вперед декілька більш обурених підміною слухачів. Слухачі приємно зруйнували впевненість четвірки у персональній маразматичній ліпнині і у приміщені пролунало на зразок, переказую глядачів "...Та що ви таке кажете, коли ми і сидимо нині у кінотеатрі, котрий зветься "Жовтень", і Ленін у центрі Києва на Бесарабці стоїть...", стара пані скромно процитувала англійську пісню, останніми словами котрої були слова чи не варто нам сказати не гуд бай, а привіт. Сидячі на трибуні виразами обличчя вже зробили з неї вар‘ятку.
Узяв мікрофон я. Розхвилювався, голос тремтів. Якийсь час не доводилося бути публічним. Але мої цифри пролунали. Я читав уривки дослідження, з котрого явно видно, що при владі комуністи і гебня. За правилами вечора я мав задавати питання. Моє було: "Чи готові панове, що сидять на сцені стати дисидентами у 2009 році?". Підтримали аплодисменти залу.
Аж раптом... розпочався цирк, крім бульбашок четвірки, що ще не всі встигли осісти на підлогу, у залі з‘явилися підсадні помічники: моє питання спочатку ніжно замедитовано товаришом пана Кіпіані, котрий з ним вступив у дискусію сенс котрої залишився нікому не відомий, і грубо затоптано крикливим арогантом з великою лисиною і синім піджаком (про нього цікаве дещо потім) разом з авангардовою, на вигляд, дамою у чоловічому костюмі.
Тепер відповідь публіці не так бентежила четвірку, бо у них був цілий пакет запитань і коментарів і їх відповідь виглядала за схемою "бла-бла-бла, бла-бла-бла, а от на рахунок дисидентів, то бла-бла-бла". Нуль конкретики.
Відповідно, дисидентами вони бути не збиралися (хіба що за спец-завданням) і боротися за декомунізацію вони... та їм про це навіть подумати страшно. Принаймні, так виглядало.
Незважаючи, що я хвилину тримав руку для репліки, і ніхто, як виявилося, не поспішав, модератор-літератор (як він себе сам назвав) закрив подію.
Моє "Привіт, СССР" загубилося у легкому шумі подякувальних аплодисментів організаторам від вихованої публіки...
Це не кінець :)
Я з товаришками вже було зібрався, але вийшовши у приміщення, де ми залишили одяг, наштовхнулися на столи з кавою, вином і солодощами.
До мене першим підійшов пан Курков, у напівтемній кімнаті і без зайвої публіки він зацікавився, познайомився і отримав копію дослідження. Потім підходили і підходили люди. Молодій журналістці з Радіо Свобода я відверто зізнався, що інформацію про дослідження її редакція (і моя колишня...) ігнорує і розмови зі мною це або ж втрата часу, або експеримент. Побачимо, залишив свій телефон.
Пані Вєра Багаліантц, директор Німецького культурного центру, висловила велику зацікавленість роботою і пообіцяла запросити до проекту, котрий центр має висвітлити, як я зрозумів, перебіг люстрації у Новій Німеччині.
Нарешті вдалося поспілкуватися з організатором Катею Ботановою, котра досить оптимістично запросила на акцію, за що вдячний і аніграма не шкодую. Додаткова мотивація :) Закінчив нашу приватну дискусію аргументом на актуальність люстрації (Македонія її розпочала декілька місяців тому (!) у вересні 2009).
А потім був знову чоловік у синьому піджаку. За його словами він має безпосереднє відношення до тих, кого я зібрався люструвати. "Я занимаюсь выборами: Янукович, Русский блок", казав він про себе. А як ізюминку він розповів про організацію УКК (гадаю, що ця абревіатура знайома старшому поколіню дисидентів вісімдесятих). Пан казав, що його було поставлено очолювати організацію наприкінці вісімдесятих. Потім він впритул нахилився до мене і чомусь сміючись почав перераховувати кого вбили в його родині...
Поряд з‘явився пан Єжи Онух, директор Польського інституту, і чоловік у синьому п‘яно вигукнув: "О, і цього Онуха я знаю, я все про нього знаю". Єжи злякано на нього подивився і мені набридла компанія того, хто "занимаєтса виборамі". Я підійшов до пана Онуха, перепросив і подарував йому свій матеріал з цифрами.
Подруга колишнього поставленого керівника УКК, дама у чоловічому костюмі, напевно мала якісь запитання, але розпочала з того, що вона пригадує, як їй було дуже приємно чути мене на Радіо Свобода. Так як я там у ефірі майже не працював, а займався звуком й інтернетом, я їй то сказав. Інструмент входження в довіру не спрацював.
Вже був час їхати в планетарій, де відбувався фестиваль електронної музики. Попрощавшись, на таксі ми там були за 10 хвилин.
Лежачи під непомітним куполом планетарію, так як якісно зроблена проекція ілюструє чисте зоряне небо, відчуваєш себе в полі... Поряд дві австралійки, одна українського походження, що збиралася за високими рекомендаціями допомагати Ющенко, а нині з подружкою вчителюють англійську. Вони дивувалися дискусією, приємною музикою і я їм вже не казав, що замість обіцяних випускників Гарварду і Кембріджу в Секретаріаті, Кабміні й Верховній раді працюють колишні керівники обкомів, парткомів, райкомів і міськомів...
Чи лежали ви під штучним небом? А чи знаєте, що ми живемо у штучній країні?
P.S. Традиційне посилання на файли дослідження http://ukrainecz.blogspot.com/2009/09/blog-post.html
P.P.S. Більше про кінофестиваль на Facebook http://www.facebook.com/event.php?eid=197240160663&index=1
вівторок, 24 листопада 2009 р.
вівторок, 10 листопада 2009 р.
Люстрація і якісна політична еліта дали Чехії змогу збудувати сучасну європейську державу. Україна мала б скористатися таким цінним досвідом
1 листопада 2007 року чеські засоби масової інформації повідомили про завершення судового процесу над колишнім прокурором, 87-річною пенсіонеркою Людмилою Брожовою-Поледновою. Суд міста Праги засудив її на вісім років ув’язнення.
Далекого 1950-го комуністка Брожова-Поледнова, на той час помічник прокурора, брала активну участь у політичному судилищі над так званими ворогами народу. Це була політична розправа над 12 представниками чехословацької інтелігенції. Поміж звинувачених фігурувала й правозахисниця Мілада Горакова, яку повісили. Разом із нею стратили ще трьох осіб. Решту героїв з тієї дванадцятки комуністи засудили до великих термінів ув’язнення.
Сьогодні ім’я Мілади Горакової має одна з центральних вулиць Праги, а в Панкрацькій в’язниці, де її стратили, створено камеру-музей, у якій задокументовано трагічні події комуністичного минулого. Вирок Брожовій-Поледновій чеське суспільство відзначило встановленням у центрі Праги на Вацлавській площі кількох сотень людських силуетів із фотографіями тих, кого репресували комуністи. У Чеській Республіці й досі триває започаткований після Оксамитової революції 1989 року процес відновлення історичної справедливості.
Досвід сусідів та українські реалії
Оксамитова революція має велике значення в історії Чехії та Словаччини. Вона сприяла проведенню кардинальних реформ в усіх сферах суспільно-політичного та економічного життя цих держав, а також суттєвим змінам у зовнішній політиці. Важлива роль у цьому процесі належить президентові Чехословаччини, а потім і незалежної Чеської Республіки Вацлаву Гавелу.
Після свого обрання главою держави він запросив до президентської адміністрації людей, із якими готував Хартію-77, тих, хто пройшов разом із ним випробування ув’язненням, нонконформістів, які послідовно виступали проти тоталітаризму. Це були найкращі представники інтелігенції, які не скорилися під час комуністичного режиму й не намагалися пристосуватися до нього: вчені, письменники, журналісти, психологи, актори, художники, музиканти.
На початку 1990-х радянські чиновники зневажливо називали Вацлава Гавела і його команду кочегарами, вантажниками, мийниками вікон. Казали, що люди, які не мають досвіду політичної діяльності та державотворення, не можуть керувати країною. Однак колишні радянські функціонери глибоко помилялися. Історія розпорядилася інакше. Під керівництвом отих «непрофесіоналів» Чеська Республіка досягла значних успіхів на шляху політичних та економічних реформ, побудови демократичного суспільства, підвищення добробуту народу, стала повноправним членом ЄС і НАТО. Тобто отримала те, що й досі залишається недосяжною мрією для України.
У тодішній Чехословаччині, як і в Україні, колишня партійна номенклатура не хотіла миритися із втратою своїх позицій і була досить серйозною перешкодою на шляху реформ. Десятки тисяч комуністичних функціонерів і далі працювали в міністерствах та відомствах, місцевих органах державної влади. Загрозу процесу демократизації становила також Державна служба безпеки Чехословаччини, чимало представників якої пройшли школу КДБ. Народ вимагав рішучих змін у цій структурі, а також зняття з державних посад людей, які скомпрометували себе співпрацею з цією злочинною організацією та взагалі з комуністичним режимом.
Слід зазначити, що Гавел не поспішав рубати з плеча. Несподівано для багатьох колишній дисидент закликав громадян бути толерантними, виступив проти помсти тим, хто перебував при владі протягом останніх десятиріч. Така позиція Гавела багато в чому сприяла утвердженню миру і спокою в суспільстві, дала змогу зробити практичні кроки у проведенні реформ.
У 1991 році тодішній чехословацький парламент призначив комісію з вивчення архівів служби безпеки для виявлення депутатів, які були її агентами. Якщо такі депутати самі не подадуть у відставку, комісія мала оприлюднити їхні імена. У березні того самого року з прямої телевізійної трансляції засідання парламенту громадяни дізналися прізвища десяти депутатів, які таємно співпрацювали зі службою безпеки, але відмовилися подати у відставку. А вже 4 червня парламент ухвалив так званий закон про люстрацію.
Цей закон зачіпав інтереси громадян, які обіймали відповідальні посади на рівні районних комітетів комуністичної партії Чехословаччини і вище, колишніх агентів таємної поліції та всіх, хто співпрацював із нею, а також випускників вищих партійних шкіл. Крім того, стосувався колишніх членів організацій, якими безпосередньо керувала партія. Зокрема, членів комітетів Народного фронту, який після 1948 року брав активну участь у проведенні чисток на підприємствах, у навчальних закладах тощо.
Згідно із законом про люстрацію громадянам, які потрапили до зазначених у ньому категорій, заборонялося протягом п’яти років обіймати керівні посади в органах державної влади, міністерствах, армії, університетах, судах, ЗМІ, банках, установах, що контактували із зарубіжними країнами. Кожен, хто хотів працювати в зазначених органах, мав пред’явити видану парламентом довідку, що він пройшов люстрацію.
Серед злочинів комунізму десятки мільйонів загублених людських життів у всьому світі. Незалежні історики на основі документів переконливо доводять, що злочини комунізму в Україні значно перевершують злочини фашизму періоду Другої світової війни. Однак аналогічного Нюрнберзькому процесу щодо комуністів в нашій країні не відбулося.
У цьому контексті закон про люстрацію став би кроком до відновлення в Україні історичної справедливості. Такі закони, крім Чехословаччини, ухвалили парламенти деяких інших країн Центральної та Східної Європи, зокрема Польщі та Угорщини. Водночас це не привело до заборони Комуністичної партії як такої. У Чеській Республіці й сьогодні діє Комуністична партія Чехії та Моравії, що присутня в парламенті й на рівних з іншими політичними силами бореться за голоси виборців.
Якість політичної еліти
У теорії міжнародних відносин є чимало чітких засобів обрахунку потенціалу країни. Один із них – системний аналіз, що ґрунтується, по суті, на математичних формулах щодо матеріальних величин, до яких, зокрема, належать територія, кількість населення, наявність природних ресурсів, промислових підприємств тощо. За всіма цими показниками Україна значно переважає Чеську Республіку.
Водночас є й інші так звані моральні показники, такі як збереження національної мови, рівень національної самосвідомості, освіти населення, якість національної еліти. З цих показників Україна випереджає Чехію тільки за рівнем освіти. Головним чинником, за яким Україна поступається Чехії, є якість політичної еліти. До цього критерію належать рівень корумпованості, здатність приймати адекватні рішення, вміння робити висновки зі зроблених помилок.
Йдеться про здатність політичної еліти консолідувати зусилля, наприклад, під час світової економічної кризи, вміння знаходити компромісні рішення, поступаючись особистими і партійними інтересами, обстоювати спільну державну позицію в конфліктних ситуаціях (наприклад, в умовах українсько-російського газового конфлікту), під час вирішення важливих питань зовнішньої політики, зокрема щодо вступу до провідних міжнародних організацій.
Крім того, Україна поступається Чехії й за основними зовнішніми показниками, найважливішим з яких є участь у міжнародних організаціях. Значно менша за територією та військовим потенціалом Чехія як член НАТО здатна надійніше гарантувати власну безпеку, ніж Україна, що не є членом цієї найавторитетнішої безпекової організації. Значно більше переваг, ніж Україна, Чехія має також як член ЄС.
З огляду на досвід країн Центральної та Східної Європи можна було б навести велику кількість прикладів безграмотності частини політичної еліти України, що послаблює безпеку нашої держави і, в принципі, може поставити під сумнів існування самої незалежності України. Одним із таких прикладів є посилання деяких представників української еліти на низький рівень підтримки нашим населенням вступу до НАТО. Свого часу більшість жителів Чехії теж були проти вступу до Північноатлантичного альянсу, але завдяки єдності політичної еліти та проведенню переконливої інформаційної кампанії необхідну підтримку вдалося забезпечити.
Нове покоління державних службовців
Досвід наших сусідів свідчить також про те, що в більшості країн Центральної та Східної Європи було зроблено кардинальні кроки з метою формування нового покоління чиновників. Колишніх комуністів на керівних посадах у державній службі там уже давно не лишилося.
Візьмімо одну з найважливіших галузей державної служби – дипломатичну. Директор Департаменту персоналу Міністерства закордонних справ Чеської Республіки Маркета Шарбохова розповіла, що після Оксамитової революції кожен працівник, який хотів залишитися на керівній посаді в МЗС ЧР або поїхати працювати за кордон, мав надати довідку про проходження люстрації. У результаті дії закону про люстрацію близько 30% дипломатів припинили свою роботу в міністерстві. Поза сумнівом, це було позитивним чинником, своєрідним очищенням від баласту, змусило пришвидшити підготовку молодих дипломатичних кадрів.
Кожен дипломат, який працює в МЗС ЧР, повинен закінчити Дипломатичну академію (попередні освіта і досвід не мають значення), а також обов’язково володіти англійською та ще однією іноземною мовою. Для тих, хто за віком не може здобути стаціонарної освіти, Дипломатична академія ЧР забезпечує заочну підготовку. При цьому дипломат може не вивчати предметів, з якими він добре обізнаний з огляду на практичний досвід, а підтягнути знання з дисциплін, яких із різних причин він поки що не опанував.
Курс навчання в Дипломатичній академії передбачає шестимісячну теоретичну підготовку (основи протоколу, консульської служби, новітні методики політичного аналізу і планування тощо), чотиримісячну роботу в МЗС ЧР та два місяці стажування в одній із закордонних установ ЧР, зазвичай в Африці, Азії або Латинській Америці.
Кожен дипломат, який має намір працювати на керівних посадах, повинен також пройти курс підготовки вищої кваліфікації, що передбачає опанування необхідних для керівників менеджерських методик, сучасних правил фінансування дипустанов, вивчення найтиповіших у міжнародній практиці аспектів міжнародного права, спеціальну психологічну підготовку тощо. Працівники МЗС ЧР, за винятком міністра, рішення про припинення повноважень якого приймає урядова коаліція і затверджує президент країни, припиняють роботу по досягненні пенсійного віку.
Директор Дипломатичної академії ЧР Ірена Красницька зазначила, що за першою освітою вона філолог і до Оксамитової революції працювала в одному з чеських видавництв. Потім прийшла на дипломатичну службу, закінчила Дипломатичну академію ЧР, працювала генеральним консулом ЧР в Індії. Після ухвалення закону про люстрацію вона пред’явила в МЗС ЧР відповідну довідку про її проходження. На думку пані Красниської, закон про люстрацію сприяв тому, що до міністерства прийшла значна кількість молодих здібних людей нового мислення, які не були членами Комуністичної партії.
Натомість в українській дипломатичній службі й досі чимало дипломатів з-поміж колишніх комуністичних функціонерів, які свого часу виступали проти незалежності України. Подекуди вони не мають дипломатичної освіти й не володіють англійською мовою, мовою країни, в якій працюють, а інколи й узагалі жодною іноземною мовою. Крім того, не мають змоги опанувати основ дипломатичної науки, адже Дипломатична академія України не здійснює заочної підготовки.
Висновки та прогнози
Україна двічі втратила свій шанс ухвалити закон про люстрацію: після здобуття незалежності та після Помаранчевої революції. На початку 1990-х такий закон, вочевидь, не міг бути ухвалений, тому що в органах державної влади України залишалася компартійна номенклатура, а президентом став колишній працівник ЦК КПУ Леонід Кравчук (перші справді незалежні вибори, за оцінками міжнародних організацій, відбулися в нашій країні лише після 2005 року).
Однак і після Помаранчевої революції нове демократичне керівництво країни та новий склад Верховної Ради так і не спромоглися ухвалити щось подібне до закону про люстрацію. Українські демократичні сили навіть не розпочали широкої дискусії з цього питання. Сьогодні на керівних посадах в держслужбі України не побачиш колишніх дисидентів, рідко зустрінеш представників «Меморіалу», «Руху» чи інших справді демократичних партій та об’єднань.
Тим часом колишня компартійна номенклатура добирає собі на заміну в органи державної влади своїх рідних і знайомих, подекуди подібних до себе безпринципних та непорядних людей, тоді як патріоти, справжні професіонали й чесні громадяни нерідко залишаються на узбіччі. Отже, в Україні за 18 років незалежності не створено основаної на європейських стандартах системи підготовки та добору кадрів, що ґрунтувалася б на суто професійних, патріотичних та ділових якостях людини. Добір кадрів у нас досі здійснюють колишні комуністи і кадебісти, до того ж за радянською методикою.
Прогнозна оцінка подальшого розвитку подій є невтішною, адже за таких обставин у майбутньому на нас чекає країна корупціонерів і непрофесіоналів – вірних послідовників учорашніх комуністів. Годі й думати, що після цього Україна зможе досягти стандартів ЄС і НАТО й стати цивілізованою країною.
Логіка подальших дій
З огляду на європейський досвід добору та підготовки майбутньої політичної еліти і державних службовців, зокрема в країнах Центральної та Східної Європи, доцільно визначити елементарну логіку подальших дій, скерованих на те, щоб Україна зберегла незалежність і стала демократичною, правовою та економічно успішною державною.
1. У зв’язку з початком в Україні передвиборчої президентської кампанії у відкритому обговоренні за участю неурядових організацій, експертів, науковців потрібно визначитися, хто з кандидатів у президенти в перспективі може сприяти підвищенню якості політичної еліти і державних службовців нашої країни та зробити відповідний вибір у ході президентських перегонів.
2. З метою зміцнення громадянського суспільства доцільно спростити процедуру реєстрації неурядових організацій, ґрунтуючись на досвіді сусідніх з Україною держав Центрально-Східноєвропейського регіону. Адже важливим елементом у формуванні нового покоління політичної еліти і державних службовців є розвиток громадянського суспільства загалом, відкрите обговорення актуальних проблем формування політичної еліти в процесі громадських дискусій, конференцій, круглих столів, полеміки в засобах масової інформації тощо.
3. Слід кардинально змінити нинішню систему підготовки державних службовців, взявши за основу досвід країн Центральної та Східної Європи, що є найближчим для України. Спеціальні вищі навчальні заклади, що безпосередньо готують кадри для державної служби, мають бути забезпечені новим викладацьким складом, який навчався та працював за кордоном і володіє новітніми європейськими методиками.
4. З метою пришвидшення формування нового покоління політичної еліти і державних службовців потрібно без подальшого зволікання розпрощатися з чиновниками, які досягли пенсійного віку.
5. Немає жодної потреби призначати колишніх комуністів і кадебістів, які ще не досягли пенсійного віку, на керівні посади в органах державної влади. Такі люди могли б як виняток допрацювати до пенсії на державній службі на посадах консультантів, виконуючи переважно технічну роботу.
6. Доцільно відправити на навчання та перепідготовку держслужбовців, які прийшли в органи державної влади за рекомендацією колишніх комуністів та кадебістів. Після відповідної професійної підготовки для роботи на державній службі вони мали б узяти участь у відкритому конкурсі, проведеному незалежними експертами, які пройшли відповідну підготовку, зокрема за кордоном.
Автор: Олексій Зарицький | http://www.ut.net.ua/art/166/0/3222/
Народився 1959 р. у Києві. Закінчив Київський університет імені Т. Г. Шевченка та Дипломатичну академію України. З 1993 р. – на дипломатичній роботі. Працював у МЗС України, а також у посольствах України в Чехії, Індії, Болгарії. Магістр зовнішньої політики, кандидат філологічних наук, має дипломатичний ранг радника першого класу. Лауреат премії Національної академії наук України за наукову роботу.
Автор книжок «Біографія та історія» (Київ, 1989), «Карел Чапек. Нарис життя і творчості» (Київ, 1990), «Чарівний світ художньої фантастики» (Київ, 2000), «Вацлав Гавел. Політичний портрет» (Київ, 2001, 2009), «Да живееш в истина» (Софія, 2003), «Країна контрастів» (Київ, 2004), «Вацлав Гавел. Політичний портрет» (Київ, 2009).
Далекого 1950-го комуністка Брожова-Поледнова, на той час помічник прокурора, брала активну участь у політичному судилищі над так званими ворогами народу. Це була політична розправа над 12 представниками чехословацької інтелігенції. Поміж звинувачених фігурувала й правозахисниця Мілада Горакова, яку повісили. Разом із нею стратили ще трьох осіб. Решту героїв з тієї дванадцятки комуністи засудили до великих термінів ув’язнення.
Сьогодні ім’я Мілади Горакової має одна з центральних вулиць Праги, а в Панкрацькій в’язниці, де її стратили, створено камеру-музей, у якій задокументовано трагічні події комуністичного минулого. Вирок Брожовій-Поледновій чеське суспільство відзначило встановленням у центрі Праги на Вацлавській площі кількох сотень людських силуетів із фотографіями тих, кого репресували комуністи. У Чеській Республіці й досі триває започаткований після Оксамитової революції 1989 року процес відновлення історичної справедливості.
Досвід сусідів та українські реалії
Оксамитова революція має велике значення в історії Чехії та Словаччини. Вона сприяла проведенню кардинальних реформ в усіх сферах суспільно-політичного та економічного життя цих держав, а також суттєвим змінам у зовнішній політиці. Важлива роль у цьому процесі належить президентові Чехословаччини, а потім і незалежної Чеської Республіки Вацлаву Гавелу.
Після свого обрання главою держави він запросив до президентської адміністрації людей, із якими готував Хартію-77, тих, хто пройшов разом із ним випробування ув’язненням, нонконформістів, які послідовно виступали проти тоталітаризму. Це були найкращі представники інтелігенції, які не скорилися під час комуністичного режиму й не намагалися пристосуватися до нього: вчені, письменники, журналісти, психологи, актори, художники, музиканти.
На початку 1990-х радянські чиновники зневажливо називали Вацлава Гавела і його команду кочегарами, вантажниками, мийниками вікон. Казали, що люди, які не мають досвіду політичної діяльності та державотворення, не можуть керувати країною. Однак колишні радянські функціонери глибоко помилялися. Історія розпорядилася інакше. Під керівництвом отих «непрофесіоналів» Чеська Республіка досягла значних успіхів на шляху політичних та економічних реформ, побудови демократичного суспільства, підвищення добробуту народу, стала повноправним членом ЄС і НАТО. Тобто отримала те, що й досі залишається недосяжною мрією для України.
У тодішній Чехословаччині, як і в Україні, колишня партійна номенклатура не хотіла миритися із втратою своїх позицій і була досить серйозною перешкодою на шляху реформ. Десятки тисяч комуністичних функціонерів і далі працювали в міністерствах та відомствах, місцевих органах державної влади. Загрозу процесу демократизації становила також Державна служба безпеки Чехословаччини, чимало представників якої пройшли школу КДБ. Народ вимагав рішучих змін у цій структурі, а також зняття з державних посад людей, які скомпрометували себе співпрацею з цією злочинною організацією та взагалі з комуністичним режимом.
Слід зазначити, що Гавел не поспішав рубати з плеча. Несподівано для багатьох колишній дисидент закликав громадян бути толерантними, виступив проти помсти тим, хто перебував при владі протягом останніх десятиріч. Така позиція Гавела багато в чому сприяла утвердженню миру і спокою в суспільстві, дала змогу зробити практичні кроки у проведенні реформ.
У 1991 році тодішній чехословацький парламент призначив комісію з вивчення архівів служби безпеки для виявлення депутатів, які були її агентами. Якщо такі депутати самі не подадуть у відставку, комісія мала оприлюднити їхні імена. У березні того самого року з прямої телевізійної трансляції засідання парламенту громадяни дізналися прізвища десяти депутатів, які таємно співпрацювали зі службою безпеки, але відмовилися подати у відставку. А вже 4 червня парламент ухвалив так званий закон про люстрацію.
Цей закон зачіпав інтереси громадян, які обіймали відповідальні посади на рівні районних комітетів комуністичної партії Чехословаччини і вище, колишніх агентів таємної поліції та всіх, хто співпрацював із нею, а також випускників вищих партійних шкіл. Крім того, стосувався колишніх членів організацій, якими безпосередньо керувала партія. Зокрема, членів комітетів Народного фронту, який після 1948 року брав активну участь у проведенні чисток на підприємствах, у навчальних закладах тощо.
Згідно із законом про люстрацію громадянам, які потрапили до зазначених у ньому категорій, заборонялося протягом п’яти років обіймати керівні посади в органах державної влади, міністерствах, армії, університетах, судах, ЗМІ, банках, установах, що контактували із зарубіжними країнами. Кожен, хто хотів працювати в зазначених органах, мав пред’явити видану парламентом довідку, що він пройшов люстрацію.
Серед злочинів комунізму десятки мільйонів загублених людських життів у всьому світі. Незалежні історики на основі документів переконливо доводять, що злочини комунізму в Україні значно перевершують злочини фашизму періоду Другої світової війни. Однак аналогічного Нюрнберзькому процесу щодо комуністів в нашій країні не відбулося.
У цьому контексті закон про люстрацію став би кроком до відновлення в Україні історичної справедливості. Такі закони, крім Чехословаччини, ухвалили парламенти деяких інших країн Центральної та Східної Європи, зокрема Польщі та Угорщини. Водночас це не привело до заборони Комуністичної партії як такої. У Чеській Республіці й сьогодні діє Комуністична партія Чехії та Моравії, що присутня в парламенті й на рівних з іншими політичними силами бореться за голоси виборців.
Якість політичної еліти
У теорії міжнародних відносин є чимало чітких засобів обрахунку потенціалу країни. Один із них – системний аналіз, що ґрунтується, по суті, на математичних формулах щодо матеріальних величин, до яких, зокрема, належать територія, кількість населення, наявність природних ресурсів, промислових підприємств тощо. За всіма цими показниками Україна значно переважає Чеську Республіку.
Водночас є й інші так звані моральні показники, такі як збереження національної мови, рівень національної самосвідомості, освіти населення, якість національної еліти. З цих показників Україна випереджає Чехію тільки за рівнем освіти. Головним чинником, за яким Україна поступається Чехії, є якість політичної еліти. До цього критерію належать рівень корумпованості, здатність приймати адекватні рішення, вміння робити висновки зі зроблених помилок.
Йдеться про здатність політичної еліти консолідувати зусилля, наприклад, під час світової економічної кризи, вміння знаходити компромісні рішення, поступаючись особистими і партійними інтересами, обстоювати спільну державну позицію в конфліктних ситуаціях (наприклад, в умовах українсько-російського газового конфлікту), під час вирішення важливих питань зовнішньої політики, зокрема щодо вступу до провідних міжнародних організацій.
Крім того, Україна поступається Чехії й за основними зовнішніми показниками, найважливішим з яких є участь у міжнародних організаціях. Значно менша за територією та військовим потенціалом Чехія як член НАТО здатна надійніше гарантувати власну безпеку, ніж Україна, що не є членом цієї найавторитетнішої безпекової організації. Значно більше переваг, ніж Україна, Чехія має також як член ЄС.
З огляду на досвід країн Центральної та Східної Європи можна було б навести велику кількість прикладів безграмотності частини політичної еліти України, що послаблює безпеку нашої держави і, в принципі, може поставити під сумнів існування самої незалежності України. Одним із таких прикладів є посилання деяких представників української еліти на низький рівень підтримки нашим населенням вступу до НАТО. Свого часу більшість жителів Чехії теж були проти вступу до Північноатлантичного альянсу, але завдяки єдності політичної еліти та проведенню переконливої інформаційної кампанії необхідну підтримку вдалося забезпечити.
Нове покоління державних службовців
Досвід наших сусідів свідчить також про те, що в більшості країн Центральної та Східної Європи було зроблено кардинальні кроки з метою формування нового покоління чиновників. Колишніх комуністів на керівних посадах у державній службі там уже давно не лишилося.
Візьмімо одну з найважливіших галузей державної служби – дипломатичну. Директор Департаменту персоналу Міністерства закордонних справ Чеської Республіки Маркета Шарбохова розповіла, що після Оксамитової революції кожен працівник, який хотів залишитися на керівній посаді в МЗС ЧР або поїхати працювати за кордон, мав надати довідку про проходження люстрації. У результаті дії закону про люстрацію близько 30% дипломатів припинили свою роботу в міністерстві. Поза сумнівом, це було позитивним чинником, своєрідним очищенням від баласту, змусило пришвидшити підготовку молодих дипломатичних кадрів.
Кожен дипломат, який працює в МЗС ЧР, повинен закінчити Дипломатичну академію (попередні освіта і досвід не мають значення), а також обов’язково володіти англійською та ще однією іноземною мовою. Для тих, хто за віком не може здобути стаціонарної освіти, Дипломатична академія ЧР забезпечує заочну підготовку. При цьому дипломат може не вивчати предметів, з якими він добре обізнаний з огляду на практичний досвід, а підтягнути знання з дисциплін, яких із різних причин він поки що не опанував.
Курс навчання в Дипломатичній академії передбачає шестимісячну теоретичну підготовку (основи протоколу, консульської служби, новітні методики політичного аналізу і планування тощо), чотиримісячну роботу в МЗС ЧР та два місяці стажування в одній із закордонних установ ЧР, зазвичай в Африці, Азії або Латинській Америці.
Кожен дипломат, який має намір працювати на керівних посадах, повинен також пройти курс підготовки вищої кваліфікації, що передбачає опанування необхідних для керівників менеджерських методик, сучасних правил фінансування дипустанов, вивчення найтиповіших у міжнародній практиці аспектів міжнародного права, спеціальну психологічну підготовку тощо. Працівники МЗС ЧР, за винятком міністра, рішення про припинення повноважень якого приймає урядова коаліція і затверджує президент країни, припиняють роботу по досягненні пенсійного віку.
Директор Дипломатичної академії ЧР Ірена Красницька зазначила, що за першою освітою вона філолог і до Оксамитової революції працювала в одному з чеських видавництв. Потім прийшла на дипломатичну службу, закінчила Дипломатичну академію ЧР, працювала генеральним консулом ЧР в Індії. Після ухвалення закону про люстрацію вона пред’явила в МЗС ЧР відповідну довідку про її проходження. На думку пані Красниської, закон про люстрацію сприяв тому, що до міністерства прийшла значна кількість молодих здібних людей нового мислення, які не були членами Комуністичної партії.
Натомість в українській дипломатичній службі й досі чимало дипломатів з-поміж колишніх комуністичних функціонерів, які свого часу виступали проти незалежності України. Подекуди вони не мають дипломатичної освіти й не володіють англійською мовою, мовою країни, в якій працюють, а інколи й узагалі жодною іноземною мовою. Крім того, не мають змоги опанувати основ дипломатичної науки, адже Дипломатична академія України не здійснює заочної підготовки.
Висновки та прогнози
Україна двічі втратила свій шанс ухвалити закон про люстрацію: після здобуття незалежності та після Помаранчевої революції. На початку 1990-х такий закон, вочевидь, не міг бути ухвалений, тому що в органах державної влади України залишалася компартійна номенклатура, а президентом став колишній працівник ЦК КПУ Леонід Кравчук (перші справді незалежні вибори, за оцінками міжнародних організацій, відбулися в нашій країні лише після 2005 року).
Однак і після Помаранчевої революції нове демократичне керівництво країни та новий склад Верховної Ради так і не спромоглися ухвалити щось подібне до закону про люстрацію. Українські демократичні сили навіть не розпочали широкої дискусії з цього питання. Сьогодні на керівних посадах в держслужбі України не побачиш колишніх дисидентів, рідко зустрінеш представників «Меморіалу», «Руху» чи інших справді демократичних партій та об’єднань.
Тим часом колишня компартійна номенклатура добирає собі на заміну в органи державної влади своїх рідних і знайомих, подекуди подібних до себе безпринципних та непорядних людей, тоді як патріоти, справжні професіонали й чесні громадяни нерідко залишаються на узбіччі. Отже, в Україні за 18 років незалежності не створено основаної на європейських стандартах системи підготовки та добору кадрів, що ґрунтувалася б на суто професійних, патріотичних та ділових якостях людини. Добір кадрів у нас досі здійснюють колишні комуністи і кадебісти, до того ж за радянською методикою.
Прогнозна оцінка подальшого розвитку подій є невтішною, адже за таких обставин у майбутньому на нас чекає країна корупціонерів і непрофесіоналів – вірних послідовників учорашніх комуністів. Годі й думати, що після цього Україна зможе досягти стандартів ЄС і НАТО й стати цивілізованою країною.
Логіка подальших дій
З огляду на європейський досвід добору та підготовки майбутньої політичної еліти і державних службовців, зокрема в країнах Центральної та Східної Європи, доцільно визначити елементарну логіку подальших дій, скерованих на те, щоб Україна зберегла незалежність і стала демократичною, правовою та економічно успішною державною.
1. У зв’язку з початком в Україні передвиборчої президентської кампанії у відкритому обговоренні за участю неурядових організацій, експертів, науковців потрібно визначитися, хто з кандидатів у президенти в перспективі може сприяти підвищенню якості політичної еліти і державних службовців нашої країни та зробити відповідний вибір у ході президентських перегонів.
2. З метою зміцнення громадянського суспільства доцільно спростити процедуру реєстрації неурядових організацій, ґрунтуючись на досвіді сусідніх з Україною держав Центрально-Східноєвропейського регіону. Адже важливим елементом у формуванні нового покоління політичної еліти і державних службовців є розвиток громадянського суспільства загалом, відкрите обговорення актуальних проблем формування політичної еліти в процесі громадських дискусій, конференцій, круглих столів, полеміки в засобах масової інформації тощо.
3. Слід кардинально змінити нинішню систему підготовки державних службовців, взявши за основу досвід країн Центральної та Східної Європи, що є найближчим для України. Спеціальні вищі навчальні заклади, що безпосередньо готують кадри для державної служби, мають бути забезпечені новим викладацьким складом, який навчався та працював за кордоном і володіє новітніми європейськими методиками.
4. З метою пришвидшення формування нового покоління політичної еліти і державних службовців потрібно без подальшого зволікання розпрощатися з чиновниками, які досягли пенсійного віку.
5. Немає жодної потреби призначати колишніх комуністів і кадебістів, які ще не досягли пенсійного віку, на керівні посади в органах державної влади. Такі люди могли б як виняток допрацювати до пенсії на державній службі на посадах консультантів, виконуючи переважно технічну роботу.
6. Доцільно відправити на навчання та перепідготовку держслужбовців, які прийшли в органи державної влади за рекомендацією колишніх комуністів та кадебістів. Після відповідної професійної підготовки для роботи на державній службі вони мали б узяти участь у відкритому конкурсі, проведеному незалежними експертами, які пройшли відповідну підготовку, зокрема за кордоном.
Автор: Олексій Зарицький | http://www.ut.net.ua/art/166/0/3222/
Народився 1959 р. у Києві. Закінчив Київський університет імені Т. Г. Шевченка та Дипломатичну академію України. З 1993 р. – на дипломатичній роботі. Працював у МЗС України, а також у посольствах України в Чехії, Індії, Болгарії. Магістр зовнішньої політики, кандидат філологічних наук, має дипломатичний ранг радника першого класу. Лауреат премії Національної академії наук України за наукову роботу.
Автор книжок «Біографія та історія» (Київ, 1989), «Карел Чапек. Нарис життя і творчості» (Київ, 1990), «Чарівний світ художньої фантастики» (Київ, 2000), «Вацлав Гавел. Політичний портрет» (Київ, 2001, 2009), «Да живееш в истина» (Софія, 2003), «Країна контрастів» (Київ, 2004), «Вацлав Гавел. Політичний портрет» (Київ, 2009).
субота, 7 листопада 2009 р.
ЛЮСТРАЦІЇ: Fuck Off, Саша
Вибачайте, але лише цей заголовок підійде до відвертої кремлівсько-гебістської пропаганди української редакції Радіо Свобода. Окозамилювання за гроші США.
Пан Народецький, колишній директор української служби Радіо Свобода (після усунення Романа Купчинського), за допомогою ефіру і веб-ресурсу тієї ж радіостанції пропагує начебто свою думку під назвою "Похорон КГБ в Україні закінчився".
У тій індульгенції КГБ Олександр досить пафосно намагається змити масну сажу зі служби, що сьогодні браво працює не лише в Україні. Прошу, перед вами чудовий зразок гебістського лайна з "хвиль" Радіо Свобода http://www.radiosvoboda.org/content/article/1869663.html
Подібні замовні матеріали не нові, але щоби до цього підключився колишній директор української Радіо Свобода, здивувало.
А як на рахунок результатів проекту "Люстрація. Україна під владою КГБ"?
http://ukrainecz.blogspot.com/2009/09/blog-post.html або http://www.scribd.com/doc/19270811/Ukraine-2009-KGB-State-Investigation
Там вивчена ймовірність присутності агентів КГБ, а також комуністичної і комсомольської верхівки СССР у вищих ешелонах української влади. На основі публічної інформації (наприклад, державних сайтів центральних органів виконавчої влади, державних сайтів органів судової влади та ін.) було перевірено 909 біографій державних службовців України у Секретаріаті Президента, Кабінеті міністрів, центральних органах виконавчої влади, Національному банку, Центральній виборчій комісії, Верховній Раді тощо.
Результати виявилися вражаючими. З’ясувалося, що на основі лише відкритої інформації (навіть не таємної!) серед перших осіб держави:
4% або 38 службовців – агенти КГБ.
27% або 244 службовці – критична ймовірність співпраці з КГБ
20% або 178 службовці – велика ймовірність співпраці з КГБ
49% або 499 службовців – невідомо
То що, "поховано" КГБ, чи його намагаються "приховати"? Ще й за кошти громадян США?!
Пане Народецький, працюючи з Вами років з десять у Празі, не знайду нічого ліпшого, як написати: Fuck Off, Саша!
Борис Чикулай
http://www.ukraine.cz
Пан Народецький, колишній директор української служби Радіо Свобода (після усунення Романа Купчинського), за допомогою ефіру і веб-ресурсу тієї ж радіостанції пропагує начебто свою думку під назвою "Похорон КГБ в Україні закінчився".
У тій індульгенції КГБ Олександр досить пафосно намагається змити масну сажу зі служби, що сьогодні браво працює не лише в Україні. Прошу, перед вами чудовий зразок гебістського лайна з "хвиль" Радіо Свобода http://www.radiosvoboda.org/content/article/1869663.html
Подібні замовні матеріали не нові, але щоби до цього підключився колишній директор української Радіо Свобода, здивувало.
А як на рахунок результатів проекту "Люстрація. Україна під владою КГБ"?
http://ukrainecz.blogspot.com/2009/09/blog-post.html або http://www.scribd.com/doc/19270811/Ukraine-2009-KGB-State-Investigation
Там вивчена ймовірність присутності агентів КГБ, а також комуністичної і комсомольської верхівки СССР у вищих ешелонах української влади. На основі публічної інформації (наприклад, державних сайтів центральних органів виконавчої влади, державних сайтів органів судової влади та ін.) було перевірено 909 біографій державних службовців України у Секретаріаті Президента, Кабінеті міністрів, центральних органах виконавчої влади, Національному банку, Центральній виборчій комісії, Верховній Раді тощо.
Результати виявилися вражаючими. З’ясувалося, що на основі лише відкритої інформації (навіть не таємної!) серед перших осіб держави:
4% або 38 службовців – агенти КГБ.
27% або 244 службовці – критична ймовірність співпраці з КГБ
20% або 178 службовці – велика ймовірність співпраці з КГБ
49% або 499 службовців – невідомо
То що, "поховано" КГБ, чи його намагаються "приховати"? Ще й за кошти громадян США?!
Пане Народецький, працюючи з Вами років з десять у Празі, не знайду нічого ліпшого, як написати: Fuck Off, Саша!
Борис Чикулай
http://www.ukraine.cz
Підписатися на:
Дописи (Atom)