Авторы: Андрий ДУДА, Андрей ОХРИМОВИЧ, Евгений СВЕРСТЮК (корреспондент радио «Свобода»)
Однажды на Волыни зашел я в хату старого уповца: поболтать, выпить рюмочку, подкинуть малость на жизнь. Старика не было дома — пошел за пенсией. Когда вернулся, губы у него дрожали, лицо кривилось от гнева. В очереди к окошку кассы он встретился с гэбистом, который «шил» ему дело и издевался на допросах. «Что, Александр Андреевич, завоевал независимую Украину?» — хохотнул тот и помахал перед носом солидной пачкой денег. Хорунжий боевой сотни, один из руководителей Кенгирского восстания в ответ мог предъявить только двадцать два года лагерей, переломанные кости и бессильный гнев. Случай этот в сознании моем очертил проблему, которую нынче называют модным словом — люстрация. В контексте последних событий и чаяний у этой проблемы есть шанс перерасти в общенациональную. По крайней мере, поговорить есть о чем.
Андрей ОХРИМОВИЧ
Какому суду решать судьбу псов режима?
Андрей ДУДА
Понятие люстрации приобрело популярность, когда в ряде стран Восточной Европы приняли законы о люстрации. Функционально люстрация была направлена на очищение от носителей тоталитарного прошлого. По своей природе она не является чем-то новым в государствообразующей практике. В советской России представителям «эксплуататорских классов» ограничивали доступ к государственной службе. Нечто подобное делал канцлер Адольф Гитлер. Его закон «О восстановлении профессиональной государственной службы» от 7 апреля 1933 года вводил ограничения для госслужащих, занявших должности после 9 ноября 1918 года, и запрещал работать на государственной службе лицам неарийского происхождения. Послевоенная политика денацификации ничем от люстрации не отличалась, поскольку предусматривала ряд ограничений для лиц, занимавших публичные должности в период нацистского режима.
Довольно суровым был закон Чехословацкой Республики от 4 октября 1991 года. Он набрал силу вследствие преодоления парламентом президентского вето. Люстрации подвергались лица, которые в период с 25 февраля 1948 года по 17 ноября 1989 года сотрудничали с разными органами режима. Круг широк: должностные лица Корпуса национальной безопасности, находившиеся на службе в Государственной службе безопасности (ГСБ); лица, значащиеся в материалах ГСБ как резиденты, агенты, информаторы, идеологические сотрудники; секретари отделений Компартии, начиная с районного уровня и т. п. Занимая должности в органах государственной власти, лицо-претендент должно было предъявить свидетельство-подтверждение об отсутствии фактов сотрудничества с коммунистическим режимом. Для проверки таких фактов при Министерстве внутренних дел была создана независимая комиссия, состав которой по соответствующим квотам назначали и увольняли президент, министр внутренних дел и директор Федеральной информационной службы безопасности.
В остальных восточноевропейских странах люстрации были значительно более мягкими. К примеру, в Польше закон, принятый летом 1997 года, предложил такую модель: при вступлении в определенные должности в органах государственной власти претендент обязан был сообщить сведения о сотрудничестве с коммунистическими спецслужбами. Честное предоставление информации не предусматривало каких-либо ограничений; в случае же сокрытия такой информации претендент лишался права занимать публичные должности на 10-летний срок. Один из экспертов пошутил: «Если бы в России применили польский закон о люстрации, то Путин как был, так и остался бы президентом».
Двигаясь в русле польской люстрационной модели, в 1999 году закон о люстрациях приняли и в Литве. Согласно этому закону, лица, сотрудничавшие с КГБ (НКВД—МГБ) в 1940—1990 годах, обязаны были в течение шести месяцев зарегистрироваться. Тайна добровольного признания гарантировалась; по результатам регистрации к этим лицам не применялись никакие ограничительные меры. Если же лицо добровольно не предъявляло сведений о сотрудничестве с КГБ, действовала норма закона о люстрации, согласно которой вводилось ограничение относительно занятия должностей не только на государственной службе, но и в сфере образования, охраны и т. п.
В России тоже происходило нечто подобное. 17 декабря 1992 года на III съезде «Демроссии» был разработан законопроект «О люстрациях», суть которого заключалась в ограничении на профессии. Объектами люстрации должны были быть все секретари КПСС, первые, вторые, третьи секретари райкомов, горкомов, обкомов и крайкомов партии, работники центральных республиканских и союзных комитетов КПСС, за исключением технического персонала. Российские демократы из списка объектов люстрации исключили лиц, сотрудничавших со спецслужбами, и рядовых членов Компартии.
Люстрация должна была затронуть людей, связанных с преподавательской работой в средних, высших и военных учебных заведениях. Законопроект законом так и не стал. Правда, в рамках Российской Федерации люстрация все-таки состоялась. 13 февраля 1998 года чеченский парламент принял закон «О люстрации граждан Чеченской Республики Ичкерия», согласно которому занятие должностей в органах власти должно было сопровождаться дотошной проверкой на предмет сотрудничества с преступным режимом.
Под нынешние события в Украине несколько народных депутатов разрабатывают соответствующий законопроект и намерены подать его на рассмотрение Верховной Рады. За основу они берут радикальный чехословацкий вариант. Между тем значительно более актуальным кажется не столько вопрос люстрации, сколько привлечение к ответственности согласно действующему законодательству. Например, если глава райгосадминистрации оказывал давление на избирателя, должна действовать статья 364 Уголовного кодекса Украины «Злоупотребление властью или служебным положением». За служение режиму такой чиновник, в лучшем случае, заплатит двумя годами исправительных работ или заключением до шести месяцев, либо тремя годами лишения свободы с запретом занимать определенные должности сроком до трех лет. Если начальник отдела налоговой инспекции требовал от работников сдавать открепительные удостоверения — это преступление, предусмотренное статьей 157 Уголовного кодекса Украины «Препятствование осуществлению избирательного права». За него служебным лицам «светит» лишение свободы на срок от трех до пяти лет, а если эти действия повлияли на результаты голосования или выборов — виновные должны сидеть от семи до двенадцати лет.
Люстрации в Чехии лишили рабочих мест 80 тысяч человек, в Болгарии — 50 тысяч, в Литве люстрация может зацепить 30 тысяч человек. Для сравнения: только в период избирательной кампании на президентских выборах 2004 года в Украине в действиях как минимум 85 тысяч должностных лиц содержались признаки служебного преступления. Так, может быть, лучше не люстрационному, а уголовному суду решать судьбу «псов режима»?
Если посуда недостаточно чиста, скиснет все, что бы ты туда ни влил...
Евгений СВЕРСТЮК
Однажды лагерный кагэбист Кронберг от разговора на общие темы внезапно перешел к вопросу, кто же все-таки подстрекнул зону 36 к бунту против администрации. Он сказал: «Я думаю, что это дело рук Николая Курчика». — «Вы все знаете наперед. Но можете ли аргументировать?» — «Могу, — ответил он. — Человек делает то, что уже раньше делал. А в деле Курчика записан аналогичный случай. Для следователя это правило...»
Этот эпизодический разговор запомнился мне. Я начал присматриваться к людям на зоне, прислушиваться к рассказам, что, где, когда они делали. Иначе говоря — к «привычному почерку»...
Оказалось, человек действительно склонен делать то, что и ранее делал: лагерный стукач наблюдает за диссидентами и доносит администрации так же, как прежде доносил оккупационным властям на своих земляков. Работяга белорус, с винтовкой отбивший у красных партизан свою корову, в лагере терпеть не может воров и «лживых коммуняк». А Сергей Ковалев, редактировавший в Москве «Хронику текущих событий», в зоне остается законником и правовым арбитром, последовательным и беспристрастным.
Что лжец — всегда лжец, известно всем. Но не всем ясно, что завотделом пропаганды не то ЦК, не то обкома КПСС — это профессиональный лжец, который все свои выступления строил на внешнем правдоподобии, а правдой никогда не интересовался. Главное его искусство — выкручиваться. И он будет делать то же самое на любой должности. Непонимание таких вещей дорого обходится обществу. Примерно во столько миллиардов, во сколько обошлась избирательная кампания Виктора Януковича.
Почему же все-таки человек с уголовным прошлым не может быть Президентом?
Люди, не умеющие думать, сводят вопрос к тому, что грехи молодости нужно прощать. Конечно, нужно прощать. Но прежде всего их нужно изучать, особенно тогда, когда человек их замалчивает, а потом ссылается на то, что партия и церковь ему «все простили».
Речь идет не об их оценке, а о школе, из которой вышел кандидат в президенты. А школа — это не только преступление, но и обычное изворачивание на суде, лагерный университет, обмен опытом, потом повторная раскрутка, дополнительный опыт секретного сотрудничества с администрацией (иначе не выскочишь) и поиск покровителей, которые помогут замять дело в обход закона. Следовательно, речь идет и о сложившемся поведении, и о способе мышления, и об устоявшемся отношении к праву и закону, и о поверхностном образовании, которое уже не наверстаешь...
Конечно, у каждого человека есть свои недостатки и свои беды, и каждый заслуживает уважения за хорошую работу на своем месте — соответственно образованию, культуре, репутации. Но если человек игнорирует это все, полагаясь на то, что влиятельная рука вытянет и поставит куда надо, и погрозит пальцем кому нужно, то разве это не грех, более серьезный, чем грехи молодости?
Это грех гордыни, даже бес гордыни, движущий маленькими людьми с их девизом «кто был ничем, тот станет всем». Целыми дюжинами они записываются в президенты, как минимум — в депутаты. И не надо их жалеть, когда они садятся на мель у разбитого корыта. И не надо сочувствовать, когда насмехаются над ними дети и передразнивают их плохие манеры и грамматические ошибки. Если школьнику ставят двойку за ошибку в слове, то что ставить кандидату на пост первого лица в государстве?
В каждой стране есть своя система фильтров, напоминающих амбициозным о трезвой самооценке и о суровой требовательности — и моральной, и профессиональной, и, наконец, уставной. Там, где придерживаются закона, законность не является дискуссионной.
В СССР закон размывался поправкой на «партийность». Но все равно необходимы были рекомендации ответственных людей и проверки данных, где ставились вопросы и о фактах биографии, и о слабостях типа карьеризма, беспринципности, моральной неразборчивости, алкоголизма и т. п.
В брежневские времена все это сводилось к формальности, поскольку сам вождь не выдерживал никаких требований. Народ поставил суровый диагноз: «Рыба гниет с головы». Падение коммунистической системы произошло из-за ее гниения и неспособности самоочищаться. Институты существовали, но не действовали.
Перестройки не было, ибо не было человека, способного серьезно перестраиваться. Фактически то была легализация политического и морального разложения верхов. Если после Сталина еще были чистки, аресты и казни, то во времена перестройки, наоборот, был легализован наибольший грех — «хищение социалистической собственности в особо крупных размерах». Разрешенная гласность не влияла, прихватизация была реальной, а свобода слова — виртуальной. Поскольку со словом перестали считаться, оно утратило силу. В других государствах к власти пришли новые люди, которые отстранили людей старой номенклатуры. Германия применила люстрацию еще в 1945 году, потом — в 1989-м. Дальше, по-своему, — Польша, Чехия, Прибалтика.
Очень неоднозначное это слово — «очищение». В отличие от кровавых «партийных чисток», это было относительно либеральное отстранение от власти лиц, верой и правдой служивших коммунистическому режиму. Если бы это был режим, при котором культивировался принцип чести, то такие лица и сами поняли бы, что время изменилось и роль их сыграна.
В буржуазной Англии не бывает так, чтобы лейбористы заявили о желании оставаться в парламенте в новой роли — консерваторов... Наши же коммунисты выбросили партбилеты и на следующий день стали «буржуями». Атеисты научились креститься, кагэбисты перестали ловить людей за украинскую символику и сами приняли ее. И никаких проблем, и никаких самоограничений.
С этого начался общественный блуд смешения и фальши, результаты которого нельзя было предвидеть. Но люди почувствовали это на себе уже тогда, когда их сбережения были украдены, а потом официальным мошенничеством выманивались сбережения валютные. Все проснулись ограбленными. Тогда люди стали вспоминать евангельское предостережение: не вливают вино молодое в старые бурдюки, а то и бурдюки разорвутся, и вино разольется... И предостережение о невозможности служить и Богу, и мамоне.
В результате пренебрежения законом старые бурдюки, напрочь изношенные на идеологической антиукраинской службе в ЦК КПСС и КГБ, были использованы для службы в независимой Украине. Молодое вино разлилось и высохло, от старых бурдюков по-прежнему несло антиукраинским духом, а власть осталась антинародной. Даже еще худшей, ведь если вначале она служила кому-то там, то теперь стала открыто служить мамоне, прикрываясь Богом, в которого не верит...
Конечно, проблема люстрации решает не все. Не просто сортировать эти бурдюки. Будет немало случаев подмены... Но в принципе ясно: старые бурдюки не годятся. Нужно полное обновление. Как и всегда, во все времена.
Разве не стыдно вспоминать, как президент до такой степени присосался к мамоне, что даже перестал обращать внимание на то, что люди поносят его имя вместе с именем его страны? Разве не стыдно, когда СМИ работают против интересов, достоинства и чести своей страны? Какой позор: молодежь бежит из собственной независимой страны в наймиты и приспешники к соседям. А милиция отлавливает на вокзале студентов по признаку украинского языка...
Если бы мы прошли хоть какое-нибудь очищение, Украина не имела бы хлопот ни с Л.Кравчуком, ни с Л.Кучмой, ни с В.Медведчуком, ни с В.Януковичем, ни с генералом Марчуком, ни с академиками профиля «история КПСС» и «научный атеизм» — их легионы. О них просто не знали бы...
Если вернуться к науке капитана Кронберга, то все эти люди в независимой Украине делали то, что привыкли делать в роли старых бурдюков. И весьма умело использовали свое служебное положение при отсутствии партконтроля и ОБХСС.
Следовательно, люстрации мало, нужны суровые институты контроля и новые институты для обеспечения прозрачности и независимости судопроизводства. Ведь у нас исчезло понятие «государственная тайна», вместо этого охраняются тайны сокрытия награбленного и даже тайны пенсий, предназначенных гонителям за правду!
Когда они прихватизировали «Криворожсталь», уверенные, что бояться некого и стесняться не перед кем, глаза народа раскрылись вдруг на очевидный контраст между величиной махинации и ничтожностью лиц, потрошивших исполина. Стало понятно: «Родине грозит гибель или существование, равнозначное гибели» (Монтень).
Шашель называла свою деятельность «созданием государства», умело прикрывая ее работниками, нанятыми на службу, чтобы нормально работали краны и мусоровозы. ВЕЛИКИЙ НЕМОЙ словно бы окаменел. О нем вспоминали в праздничных речах, но так безразлично, что догадливые журналисты начали насмехаться над народом как над чем-то архаичным. Насмехались над его характером, обычаями и даже языком. Отважные мухи садились ему на лоб, чтобы их было лучше видно. Ведь что значит какой-то там ВЕЛИКИЙ НЕМОЙ по сравнению с героями года?
В Книге книг обо всем подобном уже написано. Но в блеске сезонных огней такие вещи кажутся безнадежно устаревшими.
Тогда на наших глазах является чудо. Приходит ВЕЛИКИЙ НЕМОЙ на Майдан Незалежности, словно к себе домой, и внезапно все начинают понимать, кто здесь хозяин.
«А куда подевалась та нечисть?» — вопрошает НЕМОЙ. — «Какая нечисть?» — уточняет женщина в оранжевой блузе. — «Та, которая крутила нами десять лет и десять зим». — «Да пирует, где же ей быть?» ...
ВЕЛИКИЙ НЕМОЙ глядит, а там по палатам и по щелкам, как рыжие тараканы, все герои сезона, крайне удивленные тем, что НЕМОЙ — и говорит...
Блохи и тараканы — они же устраиваются навсегда...
«Вычистить эту нечисть — вычистить навсегда», — говорит Хозяин.
Когда доходит до дела, то получается, как с сокращением штатов... сокращают уборщицу. Даже возрастной принцип не соблюдается, хотя с этим, казалось бы, проще всего.
Самое тяжелое наследие кучмизма — потеря настоящей твердости законов и принципов. Девальвация слова и моральных императивов. Возвращение к правде будет толковаться как жестокость, а требование законности — как преследование.
А между тем это непременное условие очищения. Ибо еще Гораций знал: «Если посуда недостаточно чиста, скиснет все, что бы ты туда ни влил».
Главным героем публичной дискуссии снова становится сексот...
Оказывается, что пятнадцати лет государственной независимости Польши, существования рыночной экономики, гражданского общества, а также вступления в НАТО и ЕС недостаточно, чтобы зажили раны, нанесенные коммунистическим режимом. В частности, таким его отвратительным сегментом, как спецслужбы и их тайные сотрудники. Существование в Польше закона о люстрации совсем не решило проблему. Поэтому в середине января парламентская фракция радикальной оппозиционной партии «Лига польских семей» (LPR) представила на рассмотрение сейма обновленный проект закона о люстрации. В польском обществе снова разворачивается публичная дискуссия, главным героем которой является сексот. Проблему анализирует варшавский корреспондент радио «Свобода» Владимир Павлив.
Именно против тайных сотрудников спецслужб ПНР направлены как существующий закон о люстрации, так и попытки его обновления. Закон о люстрации, который с тяжелыми парламентскими боями был принят в конце 90-х, не удовлетворяет многих поляков. Доступ к личным делам тайных агентов коммунистических спецслужб имеет ограниченное количество лиц. Преимущественно те, кто проводит расследования в Люстрационном суде по представлению Выразителя общественного интереса. Судьи, следственные и даже выразитель интереса — люди, которых всегда можно заподозрить в том, что на них давят определенные политические группы. Возможно, поэтому мотивы их деятельности многим гражданам кажутся противоречащими интересам общества.
Примером может служить история с обвинением в сексотстве левого политика Юзефа Олексы. Этот люстрационный процесс тянется почти пять лет. В конце прошлого года Олексы был признан «люстрационным лжецом» (то есть человеком, скрывшим данные о сотрудничестве со спецслужбами ПНР). Он назвал этот приговор фарсом и подал апелляцию. На протяжении люстрационного процесса Юзеф Олексы успел побывать в кресле премьер-министра, руководителя МВД, главы правящей партии «Союз левых демократов» (СЛД) и спикера сейма. Вскоре после решения суда в деле Олексы в Польше, вероятно, состоятся досрочные парламентские выборы, которые СЛД с треском проиграет, а ее лидеры пенсионного возраста смогут спокойно отдаться воспитанию внуков и выращиванию цветов на дачных участках и не будут претендовать на лидерство в государстве. Такая люстрация, конечно же, никому (кроме бывших «тайняков») не нужна.
К тому же она касается только лиц, претендующих на важные должности в государственном аппарате. За кадром остаются тысячи бывших сексотов, которые сегодня занимают крепкие позиции в бизнесе, СМИ, администрации, полиции, системе образования и т. п. Проблема вновь приобрела актуальность благодаря нескольким коррупционным скандалам, происшедшим в течение последних двух-трех лет. Фигурируют там бизнесмены и чиновники, преступные контакты между которыми завязались, вероятно, еще во время их сотрудничества с коммунистическими спецслужбами ПНР, СССР и со временем — России. Расследование одного из последних скандалов, связанного с попыткой приватизации главных предприятий топливно-энергетического комплекса Польши, выявило контакты самого богатого польского бизнесмена Яна Кильчика с русским шпионом Владимиром Алгановым. Еще в середине 90-х газета «Жице» обвиняла президента Александра Квасьневского в контактах с тем же Алгановым. Правда, не сумела привести убедительные доказательства.
Поэтому в новом проекте LPR предлагает не только опубликовать списки всех сотрудников коммунистических спецслужб (примерно 100 тысяч), но и сделать общедоступной полную документацию о них. Больше всего сторонников полного обнародования информации о бывших сексотах — среди политиков нескольких оппозиционных партий, прежде всего «Лиги польских семей» и «Самообороны» (Samoobrona). В настоящее время, после очередных выборов, они могут стать мощной оппозиционной силой в новом сейме. Предложенная ими «дикая люстрация» должна показать обществу, что те, кто доселе руководил Польшей, являются участниками заговора бывших коммунистов и антикоммунистов из «Солидарности». В их риторике легендарный «круглый стол» польской коммунистической власти и оппозиции в 1989 году, то есть мирная передача власти, — не что иное, как операция спецслужб.
Меньше всего приверженцев «дикой люстрации» среди посткоммунистов и либералов, которые считают, что между настоящим и прошлым нужно провести жирную черту и не возвращаться к этому. Их главный аргумент — выявление агентурного прошлого какого-нибудь рядового Ковальского в государстве ничего не изменит, вместо этого может стать причиной личных трагедий и нездоровой атмосферы в обществе, где, судя по последним опросам, мнения разделились. Согласно данным Центра исследования общественного мнения (CBOS), 77 процентов опрошенных — приверженцы более строгой люстрации государственных чиновников. А вот относительно обнародования «личных дел» твердой уверенности нет. Бытует сомнение относительно того, можно ли на основании архивов точно доказать — был сексот сознательным сотрудником или его путем шантажа принудили к стукачеству или же он преднамеренно скомпрометирован теми же спецслужбами.
Нет единого мнения среди бывших диссидентов, историков и исследователей преступлений коммунистического режима. Часть их считает, что оглашение списков бывших тайных агентов было бы положительным. Дескать, руководящие кадры бывших коммунистических служб утратят возможность шантажировать десятки тысяч граждан, часть которых, вероятно, занимает важные посты. Эта часть, ссылаясь на восточно-германский и чехословацкий опыт, не боится массовых преследований или личных трагедий, хоть не исключает отдельных случаев разводов, самоубийств или потери друзей. Другая часть склоняется к тому, что обнародовать можно дела только тех бывших агентов, относительно деятельности которых у исследователей проблемы не будет оставаться сомнений. Среди тех, на кого коммунистической Службой безопасности были заведены личные дела, немало людей, вначале активно действовавших в «Солидарности», а затем под давлением угроз согласившихся на сотрудничество. Но реального вреда антикоммунистическому движению они так и не принесли. Несомненно одно — тему обострения люстрации возьмут на вооружение сразу несколько политических партий в период предвыборной парламентской кампании, которая, собственно, уже началась.
Может ли украинский Саул превратиться в Павла?
Святое Письмо зафиксировало опыт поколений относительно того, что нельзя молодое вино наливать в старые мехи. Истина максимально доступна для понимания, но из-за нюансов и интеллигентских рефлексий сложна для выполнения. Вице-ректор украинского католического университета, бывший политзаключенный Мирослав Маринович проблему люстрации пытается решить не столько путем рубки гордиевого узла, сколько подбором ключей и созданием механизмов.
— С одной стороны, у меня не возникает сомнения относительно того, нужен ли этот инструмент. Виновных в создании преступной системы к ответственности привлекать нужно. В сердцах людей должно родиться доверие к принципу верховенства права. Другой вопрос, как это сделать. Мне кажется, люстрация может приобрести механический характер. Подобная механичность не дает возможности Саулу стать Павлом. Опять же, те, кто говорит о ненужности люстрации, впадают в крайность всепрощенчества. Это было бы повторением ошибки начала девяностых, когда, подводя черту под прошлым, мы говорили: «Все, начинаем жить по-новому». Не вышло. Мерзавцы перегруппировались и использовали новые возможности для преступных деяний.
— Можно ли то, что за время своего правления сотворил Кучма, рассматривать как систему, которая в одинаковой с преступлениями коммунизма мере должна была бы подлежать люстрации?
— Я хотел бы, чтобы лица, несущие ответственность за выборочное применение закона к своим оппонентам и растление людей, были привлечены к ответственности именно как создатели системы. Но у нас нет законодательной записи «за создание системы». Существуют конкретные преступления, предусмотренные Уголовным кодексом. Их и нужно рассматривать. Нарушение избирательного закона карается законом? Отвечай! Независимо от того, кто ты — президент, председатель ЦИК, какое-нибудь другое должностное лицо.
— Многие утверждают, что после тринадцати лет независимости коммунистический аспект люстрации устарел. Насколько правы сторонники такой постановки вопроса?
— Думаю, нынешняя система является следствием того, что в начале девяностых виновных за преступления коммунизма не подвергли наказанию. Кучмизм кровно связан с совдепией и не менее преступен, чем система коммунистическая.
— Стоит ли сейчас вспоминать ужасы сталинизма, то есть применять форму моральной люстрации? Готовы ли интеллектуалы раскручивать эту проблему? Возможно, она кажется им несерьезной, недостаточно разумной, чем-то таким, как говорится, с Бессарабки?
— Так им казалось в начале девяностых. Не хотели портить настроение копанием в грязном белье. Давайте, дескать, думать о будущем. Поэтому так тяжело давались попытки морального суда над коммунизмом. Очень мало людей, даже среди бывших политзаключенных, соглашались принимать участие в таких слушаниях. Современная молодежь практически не знает, что такое коммунизм и какие преступления были ему присущи. Ужасы коммунизма должны быть озвучены так, как были озвучены преступления нацистов. Отчасти я понимаю, почему люди не хотят об этом говорить. Тоталитарная система «по делу» берет всех, в том числе обычных людей... Вина разлита во всем обществе. Не всем приятно соглашаться с тем, что они тоже несут моральную ответственность за коммунизм.
— Бытует мнение, что между люстрацией и репрессиями можно ставить знак равенства...
— Репрессии совершали люди, пренебрегающие законом. Возьмем конкретную ситуацию. Есть редактор газеты или телепрограммы, который издевается над журналистами, принуждая их действовать по темникам. Этого руководителя СМИ должны были уволить с работы, а он представляет это как преследование со стороны ющенковцев. Согласно моему пониманию правозащиты, несправедливо говорить о преследовании людей, которые сами совершали репрессии и не были за это наказаны.
— Не ощущаете ли вы потребности в кодексе чести со всеми табу, присущими этому кодексу?
— Этот кодекс должен существовать. Но он может существовать только в гражданском обществе, где работает общественное мнение, в частности и с осуждением тех, кто нарушает моральные нормы. Опять же таки, некоторые говорят о начале охоты на ведьм. Люди, которые с большим недоверием за большие деньги неискренне поддерживали Януковича, сейчас возмущаются, что в обществе к ним отрицательное отношение. Но, люди добрые, взрослый человек должен отвечать за свои действия. Если вы поступали морально неверно, не вините людей, которые дают этим поступкам конкретные оценки. Поэтому я абсолютно согласен с тем, что в нашем обществе нужно восстановить этот невидимый кодекс чести.
— Насколько реально воплощение в жизнь закона о люстрации при нынешнем составе Верховной Рады и текущей расстановке политических сил?
— Для меня это самый тяжелый вопрос. Могу говорить только о кругах, которые традиционно называют интеллектуальными. Они обсуждают эту проблему. Я готов принять участие в таком обсуждении, что-то предлагать, скажем, идеи, на основе которых можно строить какие-то конкретные механизмы. Что сделает команда Виктора Ющенка в этом смысле — не знаю. Хочется верить, что все мудрые слова, сказанные в последнее время, будут воплощены в жизнь. Понимаю, это будет непросто, не избежать ошибок, но для того нам и нужны свободные средства информации, чтобы каждую ошибку моментально обсудить и ликвидировать ее последствия в самом начале.
Ты должен помнить о том, что по твоим предкам кто-то потоптался...
Вахтанг Кипиани — автор и ведущий популярного ток-шоу «Двойное доказательство». Одна из последних тем программы — люстрация. Среди гостей — Валерия Новодворская, писатель Евгений Пашковский и психиатр Семен Глузман. Каждый из них высказал свое видение проблемы. Вахтанг, как и положено журналисту, свою точку зрения оставил при себе. Теперь его очередь высказать собственное отношение к идее люстрации.
— Прежде всего, трудно определить круг самих люстраторов. Тем более что речь здесь идет не о паре-тройке персонажей. Если гребенка будут редкой — десятки тысяч людей, более густой — счет может пойти на миллионы. Когда я вижу этот человеческий массив, становлюсь мягче, не потому, что боюсь за себя, а потому, что в обществе не существует критической массы мнений по поводу этого. Поговорил с несколькими диссидентами, и они сразу разделились. Одни говорят, что нужно, поскольку преступление должно быть наказано, другие утверждают — наделаем еще больше бед.
— С одной стороны — редкая и густая гребенка, с другой — шанс выставить определенные моральные маяки и провести общество через дискуссию...
— Вопрос в том, кто должен начинать эту дискуссию. Люди, погрязшие в тоталитарном прошлом, не могут быть продюсерами этого движения... Человеку, которому не в чем себя упрекнуть, легче затронуть проблему, провести первый срез обсуждения. Возможно, потом, после ряда дискуссий, в обществе возникнет потребность в законе. Лично я хотел бы, чтобы в Верховную Раду Украины был внесен на рассмотрение такой закон. Тогда мы бы услышали аргументы сторон на государственном уровне: судебной, исполнительной ветвей власти, историков, политиков, религиозных деятелей...
— Может ли опыт бывшего соцлагеря пригодиться в Украине?
— Я перечитал кучу материалов по литовскому, словацкому, польскому, чешскому опыту... Проблема там была решена в форме общественного покаяния, которое состоялось еще и благодаря церкви. Опять же таки, закон Литовской Республики об ответственности за геноцид перед населением Литвы... Собственно, в той или иной форме все восточноевропейские страны принимали такие законы, и они были действенными, или же со временем президенты налагали на них вето. Кстати, в Чехии параллельно с законом о люстрации был принят закон о возвращении имущества, конфискованного коммунистическим режимом.
— Очевидно, важность разговора о люстрации заключается в том, что общество должно было бы выучить определенный моральный декалог. Человек хотя бы должен знать, что «стучать» — нехорошо...
— Возможно, но часть общества, особенно та, которая сориентирована на американскую модель, с вами не согласится и скажет, что в Америке «стучать» хорошо. Если люди доверяют своим правоохранительным органам, своим спецслужбам, почему бы им не донести на соседа, который явно занимается противозаконной деятельностью? Почему это не может работать у нас?
— От инвалида на костылях вы хотите рекордной скорости на стометровке. Для Украины это не сравнение...
— Нам необходимо выяснить, кто мудрее не в беге, а, скажем, в шахматах... Для Украины важно, какую модель поведения она изберет — американскую с их патриотичным доносительством, или, возможно, возьмется за оглашение списков людей, работавших на такой-то режим, либо обнародует списки людей, которые были верными кучмистами. Мы и без списков знаем, кто эти люди. Во время «третьего тура» нам рассказывали, что в Западной Украине оглашали имена всех тех, кто голосовал за Януковича. Существует опасность, что очищение по-украински приведет к тому, что кто-то в представление к люстрации внесет весь состав районного комитета СДПУ(о) и на этом будет считать миссию очищения общества завершенной.
— Если закон о люстрации пройдет, ответит ли за Стуса Медведчук?
— В этот контекст хорошо ложатся несколько десятков известных литературных имен семидесятых-девяностых годов. Они знали настоящую цену Стусу. Адвокат Медведчук такой цены сложить не мог. Он, во-первых, его никогда не читал. Во-вторых, был несчастным сыном полицая и выслуживался перед властями, чтобы после распределения любой ценой остаться в Киеве. Между тем писатели ездили за границу выступать перед обществом прогрессивных украинцев Канады. Они могли рассказать правду о Стусе, и правда дошла бы до Украины. Это была бы бомба. Во всем этом писатели должны разобраться. Корпорация адвокатов должна была бы сказать: «Виктор Владимирович, на том конкретном процессе вы вели себя низко...» Судейская корпорация должна была бы высказать свое отношение к Бойко, Зубцу, прочим судьям, которые судили диссидентов. Диссиденты, в свою очередь, должны были бы разобраться среди своих, поскольку там были люди, так же откровенно скурвившиеся...
— Стоит ли игра свеч в плане педалирования темы люстрации?
— Мы можем пустить волну, которая не принесет золотой рыбки, но, возможно, на этой волне произойдет что-то принципиально иное. Важна общественная атмосфера любви и памяти. Вопрос стоит так — национальное достоинство не измеряется в деньгах, нужно быть достойным того, что ты — украинец, и должен помнить о том, что по твоим предкам кто-то потоптался. Ты должен найти возможность адекватного ответа. Нужно говорить о люстрации и достоинстве, о чести и достоинстве, о достоинстве и памяти. Думаю, что в рамках именно этих категорий должна вестись общественная дискуссия.
Дзеркало тижня | http://www.zn.ua/3000/3050/49238/
№ 6 (534) 19 — 25 февраля 2005
пʼятниця, 24 квітня 2009 р.
Свободовская "Альтернатива" о люстрации
Андрій Охримович, кореспондент Радіо "Свобода", "Дзеркало тижня" (№ 6, лютий, 2005)
Вахтанг Кипиани — автор и ведущий популярного ток-шоу «Двойное доказательство». Одна из последних тем программы — люстрация. Среди гостей — Валерия Новодворская, писатель Евгений Пашковский и психиатр Семен Глузман. Каждый из них высказал свое видение проблемы. Вахтанг, как и положено журналисту, свою точку зрения оставил при себе. Теперь его очередь высказать собственное отношение к идее люстрации.
— Прежде всего, трудно определить круг самих люстраторов. Тем более что речь здесь идет не о паре-тройке персонажей. Если гребенка будут редкой — десятки тысяч людей, более густой — счет может пойти на миллионы. Когда я вижу этот человеческий массив, становлюсь мягче, не потому, что боюсь за себя, а потому, что в обществе не существует критической массы мнений по поводу этого. Поговорил с несколькими диссидентами, и они сразу разделились. Одни говорят, что нужно, поскольку преступление должно быть наказано, другие утверждают — наделаем еще больше бед.
— С одной стороны — редкая и густая гребенка, с другой — шанс выставить определенные моральные маяки и провести общество через дискуссию...
— Вопрос в том, кто должен начинать эту дискуссию. Люди, погрязшие в тоталитарном прошлом, не могут быть продюсерами этого движения... Человеку, которому не в чем себя упрекнуть, легче затронуть проблему, провести первый срез обсуждения. Возможно, потом, после ряда дискуссий, в обществе возникнет потребность в законе. Лично я хотел бы, чтобы в Верховную Раду Украины был внесен на рассмотрение такой закон. Тогда мы бы услышали аргументы сторон на государственном уровне: судебной, исполнительной ветвей власти, историков, политиков, религиозных деятелей...
— Может ли опыт бывшего соцлагеря пригодиться в Украине?
— Я перечитал кучу материалов по литовскому, словацкому, польскому, чешскому опыту... Проблема там была решена в форме общественного покаяния, которое состоялось еще и благодаря церкви. Опять же таки, закон Литовской Республики об ответственности за геноцид перед населением Литвы... Собственно, в той или иной форме все восточноевропейские страны принимали такие законы, и они были действенными, или же со временем президенты налагали на них вето. Кстати, в Чехии параллельно с законом о люстрации был принят закон о возвращении имущества, конфискованного коммунистическим режимом.
— Очевидно, важность разговора о люстрации заключается в том, что общество должно было бы выучить определенный моральный декалог. Человек хотя бы должен знать, что «стучать» — нехорошо...
— Возможно, но часть общества, особенно та, которая сориентирована на американскую модель, с вами не согласится и скажет, что в Америке «стучать» хорошо. Если люди доверяют своим правоохранительным органам, своим спецслужбам, почему бы им не донести на соседа, который явно занимается противозаконной деятельностью? Почему это не может работать у нас?
— От инвалида на костылях вы хотите рекордной скорости на стометровке. Для Украины это не сравнение...
— Нам необходимо выяснить, кто мудрее не в беге, а, скажем, в шахматах... Для Украины важно, какую модель поведения она изберет — американскую с их патриотичным доносительством, или, возможно, возьмется за оглашение списков людей, работавших на такой-то режим, либо обнародует списки людей, которые были верными кучмистами. Мы и без списков знаем, кто эти люди. Во время «третьего тура» нам рассказывали, что в Западной Украине оглашали имена всех тех, кто голосовал за Януковича. Существует опасность, что очищение по-украински приведет к тому, что кто-то в представление к люстрации внесет весь состав районного комитета СДПУ(о) и на этом будет считать миссию очищения общества завершенной.
— Если закон о люстрации пройдет, ответит ли за Стуса Медведчук?
— В этот контекст хорошо ложатся несколько десятков известных литературных имен семидесятых-девяностых годов. Они знали настоящую цену Стусу. Адвокат Медведчук такой цены сложить не мог. Он, во-первых, его никогда не читал. Во-вторых, был несчастным сыном полицая и выслуживался перед властями, чтобы после распределения любой ценой остаться в Киеве. Между тем писатели ездили за границу выступать перед обществом прогрессивных украинцев Канады. Они могли рассказать правду о Стусе, и правда дошла бы до Украины. Это была бы бомба. Во всем этом писатели должны разобраться. Корпорация адвокатов должна была бы сказать: «Виктор Владимирович, на том конкретном процессе вы вели себя низко...» Судейская корпорация должна была бы высказать свое отношение к Бойко, Зубцу, прочим судьям, которые судили диссидентов. Диссиденты, в свою очередь, должны были бы разобраться среди своих, поскольку там были люди, так же откровенно скурвившиеся...
— Стоит ли игра свеч в плане педалирования темы люстрации?
— Мы можем пустить волну, которая не принесет золотой рыбки, но, возможно, на этой волне произойдет что-то принципиально иное. Важна общественная атмосфера любви и памяти. Вопрос стоит так — национальное достоинство не измеряется в деньгах, нужно быть достойным того, что ты — украинец, и должен помнить о том, что по твоим предкам кто-то потоптался. Ты должен найти возможность адекватного ответа. Нужно говорить о люстрации и достоинстве, о чести и достоинстве, о достоинстве и памяти. Думаю, что в рамках именно этих категорий должна вестись общественная дискуссия.
Оригінал публікації: http://www.zerkalo-nedeli.com/nn/show/534/49238/
Вахтанг Кипиани — автор и ведущий популярного ток-шоу «Двойное доказательство». Одна из последних тем программы — люстрация. Среди гостей — Валерия Новодворская, писатель Евгений Пашковский и психиатр Семен Глузман. Каждый из них высказал свое видение проблемы. Вахтанг, как и положено журналисту, свою точку зрения оставил при себе. Теперь его очередь высказать собственное отношение к идее люстрации.
— Прежде всего, трудно определить круг самих люстраторов. Тем более что речь здесь идет не о паре-тройке персонажей. Если гребенка будут редкой — десятки тысяч людей, более густой — счет может пойти на миллионы. Когда я вижу этот человеческий массив, становлюсь мягче, не потому, что боюсь за себя, а потому, что в обществе не существует критической массы мнений по поводу этого. Поговорил с несколькими диссидентами, и они сразу разделились. Одни говорят, что нужно, поскольку преступление должно быть наказано, другие утверждают — наделаем еще больше бед.
— С одной стороны — редкая и густая гребенка, с другой — шанс выставить определенные моральные маяки и провести общество через дискуссию...
— Вопрос в том, кто должен начинать эту дискуссию. Люди, погрязшие в тоталитарном прошлом, не могут быть продюсерами этого движения... Человеку, которому не в чем себя упрекнуть, легче затронуть проблему, провести первый срез обсуждения. Возможно, потом, после ряда дискуссий, в обществе возникнет потребность в законе. Лично я хотел бы, чтобы в Верховную Раду Украины был внесен на рассмотрение такой закон. Тогда мы бы услышали аргументы сторон на государственном уровне: судебной, исполнительной ветвей власти, историков, политиков, религиозных деятелей...
— Может ли опыт бывшего соцлагеря пригодиться в Украине?
— Я перечитал кучу материалов по литовскому, словацкому, польскому, чешскому опыту... Проблема там была решена в форме общественного покаяния, которое состоялось еще и благодаря церкви. Опять же таки, закон Литовской Республики об ответственности за геноцид перед населением Литвы... Собственно, в той или иной форме все восточноевропейские страны принимали такие законы, и они были действенными, или же со временем президенты налагали на них вето. Кстати, в Чехии параллельно с законом о люстрации был принят закон о возвращении имущества, конфискованного коммунистическим режимом.
— Очевидно, важность разговора о люстрации заключается в том, что общество должно было бы выучить определенный моральный декалог. Человек хотя бы должен знать, что «стучать» — нехорошо...
— Возможно, но часть общества, особенно та, которая сориентирована на американскую модель, с вами не согласится и скажет, что в Америке «стучать» хорошо. Если люди доверяют своим правоохранительным органам, своим спецслужбам, почему бы им не донести на соседа, который явно занимается противозаконной деятельностью? Почему это не может работать у нас?
— От инвалида на костылях вы хотите рекордной скорости на стометровке. Для Украины это не сравнение...
— Нам необходимо выяснить, кто мудрее не в беге, а, скажем, в шахматах... Для Украины важно, какую модель поведения она изберет — американскую с их патриотичным доносительством, или, возможно, возьмется за оглашение списков людей, работавших на такой-то режим, либо обнародует списки людей, которые были верными кучмистами. Мы и без списков знаем, кто эти люди. Во время «третьего тура» нам рассказывали, что в Западной Украине оглашали имена всех тех, кто голосовал за Януковича. Существует опасность, что очищение по-украински приведет к тому, что кто-то в представление к люстрации внесет весь состав районного комитета СДПУ(о) и на этом будет считать миссию очищения общества завершенной.
— Если закон о люстрации пройдет, ответит ли за Стуса Медведчук?
— В этот контекст хорошо ложатся несколько десятков известных литературных имен семидесятых-девяностых годов. Они знали настоящую цену Стусу. Адвокат Медведчук такой цены сложить не мог. Он, во-первых, его никогда не читал. Во-вторых, был несчастным сыном полицая и выслуживался перед властями, чтобы после распределения любой ценой остаться в Киеве. Между тем писатели ездили за границу выступать перед обществом прогрессивных украинцев Канады. Они могли рассказать правду о Стусе, и правда дошла бы до Украины. Это была бы бомба. Во всем этом писатели должны разобраться. Корпорация адвокатов должна была бы сказать: «Виктор Владимирович, на том конкретном процессе вы вели себя низко...» Судейская корпорация должна была бы высказать свое отношение к Бойко, Зубцу, прочим судьям, которые судили диссидентов. Диссиденты, в свою очередь, должны были бы разобраться среди своих, поскольку там были люди, так же откровенно скурвившиеся...
— Стоит ли игра свеч в плане педалирования темы люстрации?
— Мы можем пустить волну, которая не принесет золотой рыбки, но, возможно, на этой волне произойдет что-то принципиально иное. Важна общественная атмосфера любви и памяти. Вопрос стоит так — национальное достоинство не измеряется в деньгах, нужно быть достойным того, что ты — украинец, и должен помнить о том, что по твоим предкам кто-то потоптался. Ты должен найти возможность адекватного ответа. Нужно говорить о люстрации и достоинстве, о чести и достоинстве, о достоинстве и памяти. Думаю, что в рамках именно этих категорий должна вестись общественная дискуссия.
Оригінал публікації: http://www.zerkalo-nedeli.com/nn/show/534/49238/
СБУ зробила перший крок до люстрації в Україні, - нардеп
10.02.2009 14:25
Народний депутат України Ярослав Кендзьор працює над проектом закону про люстрацію. У нього назбиралось чимале досьє про співпрацю українських чиновників і політиків зі спецслужбами КДБ. Але, впевнений парламентар, цей склад Верховної Ради не ухвалить Закон про люстрацію. Адже більшість українських політиків колишні партійні функціонери чи комсомольські діячі. Однак те, що СБУ відкрило доступ до архівів уже є першим кроком на шляху до процесу люстрації в Україні, зазначає Я.Кендзьор, - інформує Радіо "Свобода".
"Більшість парламентарів бояться цього, люстрації, вони тремтять перед нею. Можна собі лише уявити як багато колишніх агентів КДБ нині у кріслах Верховної Ради…Я вважаю, що зараз необхідно перевірити верхні ешелони влади, Секретаріату Президента, Кабміну, обласних чиновників, парламентарів, цього на перший крок буде достатньо. Але перед виборами такої чистки просто не допустять. Однак Україну люстрація чекає", - заявив народний депутат України Ярослав Кендзьор.
Народний депутат України Ярослав Кендзьор працює над проектом закону про люстрацію. У нього назбиралось чимале досьє про співпрацю українських чиновників і політиків зі спецслужбами КДБ. Але, впевнений парламентар, цей склад Верховної Ради не ухвалить Закон про люстрацію. Адже більшість українських політиків колишні партійні функціонери чи комсомольські діячі. Однак те, що СБУ відкрило доступ до архівів уже є першим кроком на шляху до процесу люстрації в Україні, зазначає Я.Кендзьор, - інформує Радіо "Свобода".
"Більшість парламентарів бояться цього, люстрації, вони тремтять перед нею. Можна собі лише уявити як багато колишніх агентів КДБ нині у кріслах Верховної Ради…Я вважаю, що зараз необхідно перевірити верхні ешелони влади, Секретаріату Президента, Кабміну, обласних чиновників, парламентарів, цього на перший крок буде достатньо. Але перед виборами такої чистки просто не допустять. Однак Україну люстрація чекає", - заявив народний депутат України Ярослав Кендзьор.
понеділок, 20 квітня 2009 р.
Тенгиз Гудава - Агенты КГБ и Лукашенко засели в "Радио Свобода"... Между нами, "демократами"
У Празі трагічно загинув журналіст і правозахисник Тенґіз Ґудава
У чеській столиці, за нез’ясованих поки що обставин, трагічно загинув журналіст і правозахисник Тенґіз Ґудава.
Йому було 55 років.
Колишнього дисидента і політв’язня Тенґіза Ґудаву вислали з СРСР 1987 року. Відтоді і до 2004 року він працював у російській службі Радіо Свобода.
Він є автором багатьох публікацій і кількох книжок.
www.radiosvoboda.org
Одна із його статей:
ДЕЛО ТУМАНОВА
Олег Туманов был директором Русской службы радио Свобода и разоблаченным агентом КГБ. Туманов перетянул на радио уголовничка, который в свою очередь перетянул выпускника МГИМО, ставшего сегодня руководителем информационной службы. Последний перетянул свою жену.
Я не сторонник конспиративных теорий, но факты – вещь упрямая. Посудите сами.
Какой режим у нас в Белоруссии всем известно, а какой режим у нас в Белорусской службе Радио Свобода? Недавно два видных диссидента и деятеля белорусского Народного фронта – Сяржук Сокалаў-Воюш и Николай Иванов были уволены без какой-либо вразумительной причины директором Белорусской службы, бывшим заведующим идеологическим сектором главной компартийной газеты республики "Звязда". Идеологический работник получил повышение и был назначен директором Афганской редакции!
В Афганистане идет война и там гибнут американские солдаты. А руководит вещанием на фронтовое государство подданный Александра Лукашенко – Александр Лукашук.
В Ираке также идет война и гибнут солдаты Коалиции. Руководит Иракской службой гражданин России, выпускник МГИМО, на араба мало похожий. Главный администратор Московского бюро Радио Свобода – дочь генерала КГБ.
И вот последнее – демонстративное, показательное как расстрелы 37 года, вопиюще несправедливое и алогичное увольнение диссидентов из Русской редакции Радио Свобода.
Не странная ли закономерность? Не восстает ли в памяти "туманное дело"?
"МГИМО – учебное заведение для детей советской номенклатурной элиты всегда было под усиленным влиянием КГБ – говорит бывший офицер ГРУ СССР, ныне живущий на Западе, Олег Гордиевский – На постоянное основе тут были представители FCD (разведка), SCD (контрразведка), 12 отделения, осуществляющего прослушивание телефонов и "клопов", 16-го Отдела (ныне FAPSI), вербующего агентов среди переводчиков. Кроме того, тут всегда было мощное присутствие 5-го Управления (идеология) для вербовки среди студентов, как минимуцм каждый 5-6 студент "стучал" на других. Кроме того, КГБ , вместе с ЦК КПСС имел "законную квоту" для своих детей. Генералы КГБ всегда были в близких отношениях с ректоратом".
Но ведь Радио Свобода не МГИМО! Как же могло получиться, что гебистская инфильтрация этого знакового института американской внешней политики стала кричащей, я бы сказал – плакатной?
Владимир Матусевич, директор Русской службы, уволенный в 1992 году, когда начался это великий "дранг нах Остен" "Свободы", убежден, что дело не только и не столько в КГБ. По мнению Матусевича, ЦРУ решило продать Кремлю радио, полагая, что таким образом американцы внедрятся в Кремль. Кретинизм? Несомненный!
Тогда же в начале 90-х годов стали принимать на Радио откровенных сотрудников российских спецслужб, полагая что создают некое "совместное предприятие". Тогда же внутри Русской службы стала складываться высшая каста - Московское бюро – мало похожее на Радио Свобода. Харизма борцов за права человека и демократию, людей, сама судьба которых являла сплав Запада и Востока, быстренько сменилась скороговорной московской трескотней, делавшей "Свободу" неотличимой от легиона российских станций.
Но до поры до времени "традиционной Свободе" хотя бы разрешали сосуществовать с Московским бюро. Теперь вопрос решен: показательным увольнением сотрудников, которые творили имидж прежней "Свободы" - а именно, имидж воинствующе правозащитной, критической по отношению к авторитаризму радиостанции, свободной Свободы – руководство RFE/RL "сожгло все чему поклонялись" поколения борцов за свободу и подарило Кремлю новую, навеки закавыченную уродицу "Свободу", которую предполагается совместно потреблять на заплеванном FM-овском ширпотребном полу.
Тяжело осознавать себя рождественским гусем, но это так.
Однако, дело не в личных судьбах и даже не в тяжелейшем оскорблении, нанесенном мне и моим коллегам. Дело в том, что это путь к уничтожению самого явления – Радио Свобода. Аура внутримосковской фронды и тотального незнания западных, американских реалий, очень быстро сведет остатки станции в болото пропутинской пропаганды и квакание новых МГИМОшников от пируэтов Михаила Леонтьева уже не отличит никакая разведка. Тонкая ткань радиосмысла, сотканная из страдальческих судеб политэмигрантов, творческих подвигов интеллектуальной элиты, вытесняемой из страны, из удела жить тут, а быть там, и любить родину вопреки ее ненависти к тебе – эта ткань сейчас изорвана в клочья, а взамен предложена дерюга новорусской политпопсы. Слушатель традиционной "Свободы" никогда не приобщится к новой, как старый русский интеллигент не превратится в Нового Русского. А нового слушателя "Свобода" не приобретет, потому что нечем. Кому нужны безымянные ничтожества? И Радио умрет.
"КГБ всегда ненавидел радио "Свобода" - говорит Олег Гордиевский – в 5-ом Управлении всегда была специальная секция, занимающаяся дискредитацией радио и инфильтрацией в нее агентов. Я думаю, отношение ФСБ такое же, может быть даже более серьезное, они ведь могут легко воздействовать на Московское бюро".
Время для удара по "Свободе" выбрано гениальное: на днях старейшая американская правозащитная организация Freedom House понизила рейтинг России, переместив ее из числа "частично свободных" стран в "несвободные". Как заявила исполнительный директор Freedom House Дженнифер Уиндзор (Jennifer Windsor), вхождение России в число "несвободных" стран является "кульминацией политики Владимира Путина по концентрации в своих руках политической власти, преследованию и запугиванию средств массовой информации и политизации правоохранительной системы страны".
"Упустив (или умышленно отбросив?) из документа "Радио Свобода; Рекомендации и план проведения в жизнь" все, что характеризует Россию сегодня, его автор делает щедрый подарок тем силам в России, которые планомерно разрушают (уже почти разрушили) возможность ее демократического развития – пишет вдова академика Андрея Сахарова Елена Боннэр в статье "Прощай, Свобода!", - Именно они хотят, чтобы не было "зарубежного вещания", чтобы Свобода вещала не из Праги, а из Москвы, и неизбежно под давлением Москвы превратилась в подобие радио "Россия". Именно им уже несколько десятилетий мечталось удалить из свободного эфира разного рода "заморских русских" и "беженцев", "интеллектуалов и диссидентов", которые якобы "не любят России".
Олег Туманов давно разоблачен и покинул мир сей. Но дело его живет и побеждает. Как дело Ильича.
Так долой Год Обезьяны!
Да здравствует Новый Год!
Тенгиз Гудава
26 декабря 2004 года
У чеській столиці, за нез’ясованих поки що обставин, трагічно загинув журналіст і правозахисник Тенґіз Ґудава.
Йому було 55 років.
Колишнього дисидента і політв’язня Тенґіза Ґудаву вислали з СРСР 1987 року. Відтоді і до 2004 року він працював у російській службі Радіо Свобода.
Він є автором багатьох публікацій і кількох книжок.
www.radiosvoboda.org
Одна із його статей:
ДЕЛО ТУМАНОВА
Олег Туманов был директором Русской службы радио Свобода и разоблаченным агентом КГБ. Туманов перетянул на радио уголовничка, который в свою очередь перетянул выпускника МГИМО, ставшего сегодня руководителем информационной службы. Последний перетянул свою жену.
Я не сторонник конспиративных теорий, но факты – вещь упрямая. Посудите сами.
Какой режим у нас в Белоруссии всем известно, а какой режим у нас в Белорусской службе Радио Свобода? Недавно два видных диссидента и деятеля белорусского Народного фронта – Сяржук Сокалаў-Воюш и Николай Иванов были уволены без какой-либо вразумительной причины директором Белорусской службы, бывшим заведующим идеологическим сектором главной компартийной газеты республики "Звязда". Идеологический работник получил повышение и был назначен директором Афганской редакции!
В Афганистане идет война и там гибнут американские солдаты. А руководит вещанием на фронтовое государство подданный Александра Лукашенко – Александр Лукашук.
В Ираке также идет война и гибнут солдаты Коалиции. Руководит Иракской службой гражданин России, выпускник МГИМО, на араба мало похожий. Главный администратор Московского бюро Радио Свобода – дочь генерала КГБ.
И вот последнее – демонстративное, показательное как расстрелы 37 года, вопиюще несправедливое и алогичное увольнение диссидентов из Русской редакции Радио Свобода.
Не странная ли закономерность? Не восстает ли в памяти "туманное дело"?
"МГИМО – учебное заведение для детей советской номенклатурной элиты всегда было под усиленным влиянием КГБ – говорит бывший офицер ГРУ СССР, ныне живущий на Западе, Олег Гордиевский – На постоянное основе тут были представители FCD (разведка), SCD (контрразведка), 12 отделения, осуществляющего прослушивание телефонов и "клопов", 16-го Отдела (ныне FAPSI), вербующего агентов среди переводчиков. Кроме того, тут всегда было мощное присутствие 5-го Управления (идеология) для вербовки среди студентов, как минимуцм каждый 5-6 студент "стучал" на других. Кроме того, КГБ , вместе с ЦК КПСС имел "законную квоту" для своих детей. Генералы КГБ всегда были в близких отношениях с ректоратом".
Но ведь Радио Свобода не МГИМО! Как же могло получиться, что гебистская инфильтрация этого знакового института американской внешней политики стала кричащей, я бы сказал – плакатной?
Владимир Матусевич, директор Русской службы, уволенный в 1992 году, когда начался это великий "дранг нах Остен" "Свободы", убежден, что дело не только и не столько в КГБ. По мнению Матусевича, ЦРУ решило продать Кремлю радио, полагая, что таким образом американцы внедрятся в Кремль. Кретинизм? Несомненный!
Тогда же в начале 90-х годов стали принимать на Радио откровенных сотрудников российских спецслужб, полагая что создают некое "совместное предприятие". Тогда же внутри Русской службы стала складываться высшая каста - Московское бюро – мало похожее на Радио Свобода. Харизма борцов за права человека и демократию, людей, сама судьба которых являла сплав Запада и Востока, быстренько сменилась скороговорной московской трескотней, делавшей "Свободу" неотличимой от легиона российских станций.
Но до поры до времени "традиционной Свободе" хотя бы разрешали сосуществовать с Московским бюро. Теперь вопрос решен: показательным увольнением сотрудников, которые творили имидж прежней "Свободы" - а именно, имидж воинствующе правозащитной, критической по отношению к авторитаризму радиостанции, свободной Свободы – руководство RFE/RL "сожгло все чему поклонялись" поколения борцов за свободу и подарило Кремлю новую, навеки закавыченную уродицу "Свободу", которую предполагается совместно потреблять на заплеванном FM-овском ширпотребном полу.
Тяжело осознавать себя рождественским гусем, но это так.
Однако, дело не в личных судьбах и даже не в тяжелейшем оскорблении, нанесенном мне и моим коллегам. Дело в том, что это путь к уничтожению самого явления – Радио Свобода. Аура внутримосковской фронды и тотального незнания западных, американских реалий, очень быстро сведет остатки станции в болото пропутинской пропаганды и квакание новых МГИМОшников от пируэтов Михаила Леонтьева уже не отличит никакая разведка. Тонкая ткань радиосмысла, сотканная из страдальческих судеб политэмигрантов, творческих подвигов интеллектуальной элиты, вытесняемой из страны, из удела жить тут, а быть там, и любить родину вопреки ее ненависти к тебе – эта ткань сейчас изорвана в клочья, а взамен предложена дерюга новорусской политпопсы. Слушатель традиционной "Свободы" никогда не приобщится к новой, как старый русский интеллигент не превратится в Нового Русского. А нового слушателя "Свобода" не приобретет, потому что нечем. Кому нужны безымянные ничтожества? И Радио умрет.
"КГБ всегда ненавидел радио "Свобода" - говорит Олег Гордиевский – в 5-ом Управлении всегда была специальная секция, занимающаяся дискредитацией радио и инфильтрацией в нее агентов. Я думаю, отношение ФСБ такое же, может быть даже более серьезное, они ведь могут легко воздействовать на Московское бюро".
Время для удара по "Свободе" выбрано гениальное: на днях старейшая американская правозащитная организация Freedom House понизила рейтинг России, переместив ее из числа "частично свободных" стран в "несвободные". Как заявила исполнительный директор Freedom House Дженнифер Уиндзор (Jennifer Windsor), вхождение России в число "несвободных" стран является "кульминацией политики Владимира Путина по концентрации в своих руках политической власти, преследованию и запугиванию средств массовой информации и политизации правоохранительной системы страны".
"Упустив (или умышленно отбросив?) из документа "Радио Свобода; Рекомендации и план проведения в жизнь" все, что характеризует Россию сегодня, его автор делает щедрый подарок тем силам в России, которые планомерно разрушают (уже почти разрушили) возможность ее демократического развития – пишет вдова академика Андрея Сахарова Елена Боннэр в статье "Прощай, Свобода!", - Именно они хотят, чтобы не было "зарубежного вещания", чтобы Свобода вещала не из Праги, а из Москвы, и неизбежно под давлением Москвы превратилась в подобие радио "Россия". Именно им уже несколько десятилетий мечталось удалить из свободного эфира разного рода "заморских русских" и "беженцев", "интеллектуалов и диссидентов", которые якобы "не любят России".
Олег Туманов давно разоблачен и покинул мир сей. Но дело его живет и побеждает. Как дело Ильича.
Так долой Год Обезьяны!
Да здравствует Новый Год!
Тенгиз Гудава
26 декабря 2004 года
четвер, 9 квітня 2009 р.
Колишній співробітник КДБ виграв у Страсбурзі справу проти Литви
Колишній таємний співробітник КДБ Литовської РСР Егидіюс Жічкус виграв в Європейському суді з прав людини справу проти влади Литви, яка в 2001 році позбавила його роботи за співпрацю з радянськими спецслужбами. Про це говориться в рішенні, опублікованому на офіційному сайті суду, передає Lenta.Ru.
Згідно з литовським законом про люстрацію, що набрав чинності в 1999 році, до 2009 року відносно колишніх співробітників КДБ діяв ряд обмежень на працевлаштування в державній і приватній сфері. У 2000 році литовська влада з`ясувала, що Жічкус був пов`язаний з радянськими спецслужбами (у 80-х роках він добував інформацію для КДБ, працюючи спортивним журналістом). У 2001 році інформацію про минуле Жічкуса було опубліковано в "Державних відомостях". Через це він був звільнений з МВС і втратив можливість працювати адвокатом.
Європейський суд з прав людини визнав, що дії Литви в даному випадку були дискримінацією і порушенням недоторканості приватного і родинного життя. Державу зобов`язали компенсувати Жічкусу судові витрати на суму майже 3,5 тисячі євро. Моральний збиток позивачеві відшкодовувати не будуть - суд постановив, що визнання несправедливості саме по собі є достатньою компенсацією.
За даними "Інтерфаксу", Жічкус - перший колишній таємний співробітник КДБ, який довів в Страсбурзі неправомірність литовського закону про люстрацію. До цих пір дію цього закону успішно оспорювали в Страсбурзі лише колишні штатні співробітники КДБ, зокрема, Юозас Сидабрас, Кястутіс Джяутас, Антанас Гаспаравічюс і Раймундас Райніс.
unian.net
неділя, 5 квітня 2009 р.
Promiň Česko, вибач, Чехіє...
Авангардний письменник Тарас Шевченко
Творчість письменника Тараса Шевченка була і є авангардом у мистецтві. Його твори знакові. Його позиція наганяла жах на імперську Росію. Український народ вижив і розвивався завдяки таким, як він.
Радянська, читай російська пропаганда, щоби дискредитувати його в очах сучасності, перевела творчість і значення Шевченка для народу України в площину локального кітчу, де вдало використовує символ "Шевченко" у своїй пропаганді й, відповідно, дискредитації українськості.
Жахливий приклад: баланс поваги і толерантності у стосунках українців і чехів знищено зі встановленням у Празі пам‘ятника Т.Г. Шевченку. Це обернулося справжнім скандалом, зруйнувавши і без того хитке порозуміння між українською меншиною та чеською громадою.
Подія наштовхнула мене на написання цієї статті під чорновою назвою "Дипломатичне гвалтування Праги."
Чеське громадське телебачення про скандал навколо Шевченка
Насамперед, щоби зрозуміти суть матеріалу, варто переглянути титроване українською відео або прочитати транскрипт телевізійного репортажу чеського громадського телебачення ЧТ1 де детально викладений погляд чеської громади на проблему:
Марек Вольнер, модератор
- З вами "Репортери ЧТ", доброго вечора. Ми гадали, що часи, коли відкриття скульптур до "товаріщеських" державних візитів у минулому.
Нині ці часи повернулися до Праги 5. На тому самому місці, де колись стояв легендарний совєтський танк з номером 23, за ніч виросла скульптура українського письменника Тараса Шевченка. За добу до візиту Президента України Віктора Ющенка.
Танк на Соколу (місцевість де площа) витримав декілька десятиліть. Питанням є, як довго утримається скульптура. Місцеві органи у цьому випадку не дотримувалися правил. Знімав Лукаш Ланда.
Лукаш Ланда, репортер
- Таке от свято відбулося минулої середи за участі Президента України Віктора Ющенка у Празі 5 на площі Кінських. На місці, на котре пражанин не скаже інакше, як по легендарному совєтському танку з номером 23, "біля танку". Цього разу тут було відкрито зовсім інший пам‘ятник: бронзова статуя у людський зріст українського письменника Т.Г. Шевченка.
Віктор Райчинець, ГО "Українська ініціатива в ЧР"
- Це видатний письменник, не лише український, але й світовий. Він писав про Яна Гуса багато. Його перший нецезурований Кобзар вийшов у Празі.
Лукаш Ланда, репортер
- Статую Шевченка заплатила і привезла до Чехії ГО "Українська ініціатива в ЧР" не заспокоєна пам‘ятною дошкою письменника на будинку Оплеталової вулиці, котру в році 1964 встановив Союз чехословацького совєтського товариства.
Мартін Ц. Путна, літературний історик
- Для України це ключовий автор, але поза Україною чи у товариських славістичних країнах про нього ніхто не знає і ніхто, відповідно, не читає. Звичайно, є питанням чому ми маємо мати у Празі народного письменника України, чому не словінського або угорського і так далі, і так далі.
Лукаш Ланда, репортер
- Чи був Шевченко в Празі?
Віктор Райчинець, ГО "Українська ініціатива в ЧР"
- Шевченко, офіційно, не знаємо чи був у Празі. Якщо був не офіційно, то не знаю, але офіційно не є відомим, що він тут був.
Мешканка Праги 5
- Не розумію єдину річ, чому стоїть саме на площі Кінських. Якщо тут вже і має стояти російський, або совєтський, або український митець, то би нічого не мала проти Пушкіна або Толстого, якогось класика російського, якщо вже на цьому наполягають.
Онжей Ґал, представник району Прага 5
- Як на мене, це абсурд, тому як на Празі 5 є багато визначних особистостей, наприклад, неподалік звідси вулиця Шведська, Млада Горакова.
Лукаш Ланда, репортер
- Здивовані були також і мешканці сусіднього району, Праги 6, Дейвіце. Ще в грудні минулого року у них копали фундамент для цього пам‘ятника.
Владімір Кесл, мешканець Праги 6
- Тут за 2,5 години викопали яму, котра має 2,5 метри глибини. Коли я запитав їх російською, тому що трошки вмію, то усі повтікали до автомобілю і ніхто зі мною не хотів розмовляти.
Павел Шабата, мешканець Праги 6
- У день, що тут будували, я телефонував на усі установи, ніхто не міг мені пояснити, про що йдеться. Вони й не знали, тому як це було нелегально зроблено.
Лукаш Ланда, репортер
- При першій спробі встановити пам‘ятник у Празі ГО "Українська ініціатива в ЧР" розпочала монтувати без необхідних дозволів. Вже за пару днів на офіційній дошці вивісили про початок земельного управління на встановлення скульптури і впорядкування навколишньої території. Я мусив піти до місцевого відділу і подати заяву про ліквідацію недозволеного будівництва.
Цим пан Шабата зкомплікував ситуацію ГО "Українська ініціатива в ЧР". Окрім заяви, про ліквідацію, він склав петицію проти встановлення скульптури, під котрою за декілька днів підписалося більш ніж 100 людей. Це зупинило адміністрації. ГО "Українська ініціатива в ЧР" не здалася і так Шевченко з‘явився у сусідній частині міста.
Павел Шабата, мешканець Праги 6
- Мені це нагадує ті часи, до 1989 року, коли постійно щось урочисто відкривалося...
Мілан Янчик, староста Праги 5
- Завжди діляться на прихильників і опоненти до кожної речі, що вчиняє громадська корпорація. Але я гадаю, що немає проти чого протестувати.
Лукаш Ланда, репортер
- Але, у Празі 5 ніхто протестувати не міг, тому як про те, що Шевченко переїздить на площу Кінських, майже ніхто не знав. ГО "Українська ініціатива в ЧР" цього разу була обережнішою і забезпечила згоду ради Праги 5, котра площу схвалила 10 березня. За 10 днів будували.
Лукаш Ланда, репортер
- Коли вам сказали, що то будете робити?
Перший робітник
- Учора ввечері.
Лукаш Ланда, репортер
- Учора ввечері сказали, що тут будете монтувати пам‘ятник?
Перший робітник
- Так, і щоби сьогодні вже був готовий.
Другий робітник
- Напевно, Леніна.
Лукаш Ланда, репортер
- Кого? Гадаєте Леніна?
Перший робітник
- Ні, Ленін, ні. Хтось український.
Другий робітник
- А я думав, що Ленін.
Лукаш Ланда, репортер
- Ви, як представник Праги 5, ви знали, що тут буде стояти скульптура Тараса Шевченка?
Онжей Ґал, представник району Прага 5
- Фактично я про це дізнався за 2 чи 3 дні перед відкриттям, дістали лист від старости, що буде урочисте відкриття.
Мілан Янчик, староста Праги 5
- Якщо бажаємо дозволити, коли на запрошення Президента Республіки сюди приїде Президент України Ющенко, бажаємо допомогти у добрій справі, то мусимо вирішувати швидко.
Лукаш Ланда, репортер
- Саме цей староста Праги 5 Мілан Янчик запропонував Раді встановлення пам‘ятника і він дістав завдання забезпечити усі будівельні дозволи. Будівельна адміністрація надала дозвіл вже за 8 днів.
Їжі Плос, експерт на Будівельний закон, Чеська спілка архітекторів
- Це неможливо. Це неможливо. Термін від визначення цього заміру, у загальногромадський спосіб, до подання протестів є 30 днів. 30 днів. І цей термін не може бути скорочений.
Радован Мислік, прес-секретар Праги 5
- Я не думаю, щоби ми працювали у невідповідності до Будівельного закону. Як кажу, усі дозволи на встановлення скульптури на площі Кінських маємо.
Лукаш Ланда, репортер
- Але те, що вони гадають, що мають усі дозволи, є неправдою: Шевченко, переїхавши на Прагу 5, дістався до зони празької резервації пам‘ятників, і як ми дізналися у Магістраті, необхідного дозвіл бракує.
Ян Кнєжинек, керівник відділу культури і догляду за пам‘ятниками міста Праги
- Тарасом Шевченком займались і займаємося.
Лукаш Ланда, репортер
- Поясніть.
Ян Кнєжинек, керівник відділу культури і догляду за пам‘ятниками міста Праги
- Ми прохання дістали, наш відділ тим почав займатися і наш висновок надамо днями.
Їжі Плос, експерт на Будівельний закон, Чеська спілка архітекторів
- Це просто однозначно незаконна процедура. Неможливо поставити будівлю, а потім додатково забезпечувати висновки адміністрацій та відділів. Вже, наприклад, і тому, що обов‘язкове укладання, видане з цього приводу, коли б не було схвалене, значить було б зупинено впровадження. То ж цю скульптуру взагалі не можна було б встановити.
Лукаш Ланда, репортер
- То ви мені поясните?
Радован Мислік, прес-секретар Праги 5
- Кажу, я не будівельник, але напевне ми є чудова адміністрація.
Лукаш Ланда, репортер
- Цей монумент було встановлено порушуючи Будівельний закон, отже є нелегальний.
Гинек Йордан, прес-секретар Міністерства внутрішнього розвитку
- Це мусить оцінити... Якщо проти цього рішення, стосовно будівництва, хтось постане, це розсудить відповідний Будівельний відділ, в нашому випадку на Магістраті.
Лукаш Ланда, репортер
- Коли б ви мали вирішувати, дозволити Т. Шевченка чи не дозволити на площі Кінських, що би виграло?
Івона Райманова, історик мистецтв
- Я сказала б ні. Там би дала місце сучасній скульптурі. Цей монумент своїм корінням є у 19-му столітті. Можна пізнати якісь елементи, котрі приніс початок 20-го століття, але усе одно він відстає на 100 років.
Зденек Лукеш, історик архітектури
- Встановлення пластики, традиційного пам‘ятника, фактично фігурального, є надзвичайно відповідальне завдання. Дуже тяжке. Мусили би зійтися знавці, котрі старанно підготують і визначать місця, де подібний пам‘ятник міг би стояти. А вже потім мав би розпочатися процес узгодження. Звичайно, і мешканці району мають право висловити свою думку.
Мешканець Праги 5
- Дивився на совєтський танк 50 років, а залишки життя буду дивитися на українського письменника. Як казав Циммерман, нам це може не подобатися, можемо з тим не погоджуватися, але це, напевне, єдине, що проти цього можемо зробити.
Мілан Янчик, староста Праги 5
- Але ж маємо представницьку демократію, вирішують органи громадських корпорацій на підставі свого мандату з виборів, на підставі представницької демократії. Дякую вам, до побачення.
---
Звичайно, деякі речення викликають посмішку, але все ж. Адреса відео на сторінках чеського ТБ ЧТ1 | http://www.ceskatelevize.cz/ivysilani/209452801240013-reporteri-ct/obsah/74665-socha-tarase-sevcenka/?streamtype=WM1
Складна історія стосунків між українцями і чехами
Загальновідомим є той факт, що стосунки між українцями і чехами мають не просту історію дев‘яностих: навала заробітчан. Посмішки і неповага у їхній бік. Випадки дискримінації й ксенофобії на фоні незаживаючої рани совєтської окупації, рабської праці, безпорадності у вирішенні проблем власних громадян совкової, проросійської, зкорумпованої влади України. Це ті речі, котрі працювали й продовжують працювати проти українських громадян у Чехії.
Численні "невинні" громадські проекти були здійснені нашою організацією "Форум українців ЧР", а також іншими українськими і чеськими прихильниками демократичного розвитку України, щоби хоч трошки відновити довіру і повагу до українця, до нашої держави у Чеській Республіці.
І тут маємо подібний провал у стосунках країн, організований на найвищому рівні. Сплановано. Навмисне: дискредитувати.
Чеські ЗМІ нині переповнені невдоволенням до акції зі скульптурою Шевченка, гарячі дискусії у чеському суспільстві й віртуальному просторі. Протистояння, невдоволення діями українців, пам‘ятником і методом його встановлення щодня наростає.
Історичний ракурс: Вибори 2004
У цьому контексті, як не дивно, згадується 2004 рік, вибори. У Посольстві України консул Ігор Кушнір, використавши дипломатичний персонал і за підтримки ідеологічно близьких професійних фальсифікаторів "з народу", намагався забезпечити перемогу головного опонента Ющенка. Посол Кулеба вдавав, що нічого не бачить, не знає. Варто особливо згадати дипломата Андрія Стативку, котрий клеймував ідеологічних опонентів шизофреніками й закордонного представника СБУ Анатолія Даценка, що погрожував у пластикових мішках вивезти активістів в Україну. Разом із більш ніж 300 заявами громадян про включення до списків випровадили з Посольства пана Віктора Райчинця, голову організації "Українська ініціатива в ЧР", котрого ми попросили допомогти виборцям. А коли ж урешті дипломати зрозуміли, що програли громадськості: миттєво перейшли на бік сьогоднішнього Президента і зашифрувалися під так званою "відкритою заявою дипломатів"| http://maidan.org.ua/static/mai/1101193510.html
У документальному фільмі Миколи Гейка "Невидимі люди" епізод з виборами на дільниці в Празі присутній, наприклад, на 53 хв. 16 сек. видно побиття спостерігача з камерою консулом Кушніром:
Не зважаючи, що матеріали про численні порушення на виборчій дільниці були зафіксовані і передані до ЦВК і МЗС, Посол і досі очолює державну установу у Празі, а колишній консул займає керівну посаду у Міністерстві закордонних справ, радник Стативка і досі там, а ще викладає у Академії ім. Ярослава Мудрого (колишній Всеукраїнський комуністичний інститут радянського будівництва та права), котру, до речі, закінчив Кушнір. Взагалі, дуже цікавий склад наглядової ради Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого: Табачник, Кремень, Васильєв, Зайчук, Кушнарьов, Лавринович, Маляренко, Піскун, Смирнов, Чалий (станом на 31 березня 2003 р.) | http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=429-2003-%EF
Пригадайте фальсифікацію згаданого Табачника на програмі "Великі Українці", коли той "вкиданням" есемесок зробив перемогу не історичному діячу, на мій погляд, а ключовому слову "Ярослав Мудрий" | http://www.pravda.com.ua/news/2008/5/20/76074.htm
На превеликий жаль, не турбуються ані у Президента, ані в МЗС, ані в СБУ, що у них працюють подібні кадри, що здатні залякати, зфальсифікувати, вдарити, підлизатися до керівництва, підмінити поняття і факти, оббрехати опонентів, і, нарешті, штучно зпровокувати катастрофічну напругу у стосунках українців і чехів. І це лише декілька головних героїв, а скільки епізодичних і не менш важливих. А скільки інших епізодів.
Узяти, хоча б, дії спостерігача від Світового конгресу українців Миколи Некоряка, за зфальшованим поданням якого було звільнено від обов‘язків проющенківського секретаря комісії. Інший діаспорний українець, згаданий керівник організації "Українська ініціатива в ЧР", Віктор Райчинець - фігурант списків чеськословацької служби STB (КДБ) під псевдо Urban. Благо у Чеській Республіці пройшла люстрація: варто набрати на сторінках Міністерства внутрішніх справ | http://www.abscr.cz/cs/vyhledavani-evidencni-zaznamy ім‘я Rajčinec і ви перевірите це самі.
Посольство України в Чехії відбирає "зручні" організації
Ставлення Посольства до представників української громади у Чехії вибіркове, а ліпше гебістське: коли організація викриває громадськості совєтську стратегію Посла і радників - для Посольства таких організацій не існує.
Саме так, однієї з найбільших українських організацій Чехії "Форум українців ЧР" для Посольства не існує, так само ігнорується Посольством однойменний, професійний футбольний клуб, що з 2002 року успішно грає офіційний чемпіонат Чеської Республіки. Так само "забули" дипломати про діючий проект українських новин на чеському Радіо Регіна, модератор яких Алла Снігур безкоштовно працює над ними шість років, адже вона була офіційним спостерігачем безпосередньо від кандидата на пост Президента України Ющенка В.А.
"Забули", проігнорували, тому як ми були за кандидата Ющенка. І при Президенті Ющенкові намагаються нас замовчати, прихильників демократичних принципів, євроатлантичної інтеграції, прихильників антикітчового, антигебістського розвитку відносин між українцями і чехами.
Справжня причина скандалу: завдання дискредитувати Україну використовуючи кітч
На мою думку, справжньою причиною скандалу є завдання сьогоднішнього Президента Ющенка та організаторів його візиту до Праги, Посла України в Чеській Республіці Івана Кулеби й підпорядкованого йому дипкорпусу, дискредитувати Україну використовуючи кітч.
Не буду робити висновків з вищенаведеного матеріалу ЧТ1, де, при бажанні, чітко можна прослідкувати "дипломатичний" нахрап його відомства.
Повернімося до пам‘ятника Шевченка у Празі, про котрий Івона Райманова, чеський історик мистецтв, м‘яко висловилась, що той "відстає на 100 років". Дозвольте процитувати уривок академічної статті Клемента Грінберга "Авангард і кітч":
"Там, де сьогодні політичний режим встановлює офіційну культурну політику, це в інтересах демагогії. Якщо кітч є офіційною тенденцією культури в Німеччині, Італії та Росії, це не тому, що їх відповідні органи влади, контрольовані філістерами, але тому, що кітч є культура мас у цих країнах, ніж в будь-якому іншому місці. Заохочення кітчу є лише одним з дешевих засобів, за допомогою яких тоталітарні режими прагнуть здобути собі прихильність мас. Оскільки ці режими не можуть підвищити культурний рівень мас - навіть якщо б вони й хотіли - це означає капітулювати перед міжнародним соціалізмом, вони будуть лестити масам в результаті зводячи до їх рівня всю культуру. Саме з цієї причини авангард поза законом, але не так сильно, тому як ця вища культура є більш критичною до себе. (Незалежно від того, чи може авангард розвиватися в рамках тоталітарного режиму чи ні, це не має відношення до цього питання на даний момент.) По суті, основні проблеми з авангардним мистецтвом і літературою, з точки зору фашистів і сталіністів не в тому, що вони занадто критичні, але в тому, що вони занадто "невинні", що занадто складно додати до них ін‘єкцію ефективної пропаганди, так як кітч більш гнучкий у цьому напрямку. Кітч тримає диктатора в тісному контакті з "душею" народу. Якщо офіційна культура перевершувала б масовий рівень, для нього виникла б небезпека ізоляції."
Clement Greenberg, Avant Garde and Kitsch, 1939 р. Partisan Review, VI, no. 5. | http://www.sharecom.ca/greenberg/kitsch.html | Відповідно, згадуються фашистські, на той час, режими в Німеччині й Італії, та сталінський в СРСР.
Еталонна, не лише для мистецтвознавців, стаття розкриває суть гебістського використання мистецтва. У нашому випадку в Україні. Ситуація з пам‘ятником Шевченка у Праці лише зайве і знакове підтвердження цьому.
Приклад цивілізованого встановлення монументу
У тій же Празі, 16 березня 2007 року, було оголошено конкурс на встановлення монументу Свободи. Організатор конкурсу, Радіо Свобода, оприлюднила у світових ЗМІ наступну інформацію:
Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода (RFE/RL) оголошує конкурс на нову скульптуру: пам'ятник Свободи, котрий буде встановлено біля нової будівлі радіостанції у Празі, в районі Гаґібор. Пропозиції спрямовуйте на RFE/RL до 29 червня. Нова мультимедійнийна штаб-квартира, до якої радіостанцію буде переведено з будівлі колишніх Чехословацькихї Федеральних зборів у центрі Праги, має бути закінчена в серпні наступного року. Радіостанція хоче, щоби пам'ятник представляв її "цінності та місію". Він повинен представити, висловити у невибагливий скульптурній формі такі якості, як свобода, свобода слова, відкритість суспільства, ясність мети, гідності, сили і добру волю.
Своїм стилем, скульптура повинна відображати нову будівлю, що будується студією Cigler / Marani Architecs. Вона повинна бути ні занадто авангардною або явно модною, і не надто традиційна. Пам'ятник повинен бути естетично зрозумілий для різних культур та поглядів, він повинен поважати місцеві ідентичності, але прагнути до глобального бачення того, що об'єднує народи всієї самобутності.
Загальний бюджет проекту не повинен перевищувати 200 000 доларів США.
Ця можливість відкрита для практикуючих художників, а особливо чеських та американських.
Улітку 2007 року буде відібрано шість пропозицій. Вони будуть представлені Раді мовлення радіостанції для остаточного відбору та нагороди до середини вересня 2007 року. Пам'ятник буде встановлений у травні 2008 року.
Переніс радіостанції, яка знаходиться в центрі Праги з 1995 року, почали розглядати після нападів 11 вересня, скоєних у США. Будівельні роботи почалися в Гаґібор в жовтні минулого року. Радіо Свобода виходить в ефір на 28 мовах, в основному в країнах Східної Європи, колишнього Радянського Союзу і Близького Сходу. Вона фінансується Конгресом США.
Супроводжували оголошення концептуальні і технічні додатки. Як бачимо: прозоро і толерантно.
Констатація факту: Україна під владою КДБ
Вищенаведені принципи, за якими працює Президент і дипломати "незалежної" України, у даному випадку в Празі, доводять їхні навмисні дії. Наведені факти діяльності Президента і дипломатичного відомства у Празі являються провокацією проти України та її громадян.
Кадебіський театр, де головний актор відмінно володіє проукраїнською риторикою, провалив свій виступ у Празі.
Останні підтвердження тому, що Україна під владою КДБ: постанова прийнята 1 квітня більшістю у Верховній Раді України, про відзначення на офіційному рівні комуністичного свята: 90 років від заснування ленінського комсомолу; а також рішення Секретаріату Президента зупинити безвізовий режим із західними країнами.
За українців, котрі відчувають несправедливість, біль і сором перед чеським народом за провокацію сьогоднішньої гебістської влади України, я прошу вибачення.
Promiň Česko, вибач, Чехіє...
Борис Чикулай
секретар виборчої дільниці у Празі на виборах Президента України 2004 року
засновник і голова ГО "Форум українців Чеської Республіки"
засновник і голова правління міжнародної фундації "Сучасне мистецтво України"
Київ, 5 квітня 2007 року
Дивіться також
http://lustratio.blogspot.com
http://www.facebook.com/group.php?gid=65701529026
http://www.ukraine.cz
http://www.eneida.net
Творчість письменника Тараса Шевченка була і є авангардом у мистецтві. Його твори знакові. Його позиція наганяла жах на імперську Росію. Український народ вижив і розвивався завдяки таким, як він.
Радянська, читай російська пропаганда, щоби дискредитувати його в очах сучасності, перевела творчість і значення Шевченка для народу України в площину локального кітчу, де вдало використовує символ "Шевченко" у своїй пропаганді й, відповідно, дискредитації українськості.
Жахливий приклад: баланс поваги і толерантності у стосунках українців і чехів знищено зі встановленням у Празі пам‘ятника Т.Г. Шевченку. Це обернулося справжнім скандалом, зруйнувавши і без того хитке порозуміння між українською меншиною та чеською громадою.
Подія наштовхнула мене на написання цієї статті під чорновою назвою "Дипломатичне гвалтування Праги."
Чеське громадське телебачення про скандал навколо Шевченка
Насамперед, щоби зрозуміти суть матеріалу, варто переглянути титроване українською відео або прочитати транскрипт телевізійного репортажу чеського громадського телебачення ЧТ1 де детально викладений погляд чеської громади на проблему:
Марек Вольнер, модератор
- З вами "Репортери ЧТ", доброго вечора. Ми гадали, що часи, коли відкриття скульптур до "товаріщеських" державних візитів у минулому.
Нині ці часи повернулися до Праги 5. На тому самому місці, де колись стояв легендарний совєтський танк з номером 23, за ніч виросла скульптура українського письменника Тараса Шевченка. За добу до візиту Президента України Віктора Ющенка.
Танк на Соколу (місцевість де площа) витримав декілька десятиліть. Питанням є, як довго утримається скульптура. Місцеві органи у цьому випадку не дотримувалися правил. Знімав Лукаш Ланда.
Лукаш Ланда, репортер
- Таке от свято відбулося минулої середи за участі Президента України Віктора Ющенка у Празі 5 на площі Кінських. На місці, на котре пражанин не скаже інакше, як по легендарному совєтському танку з номером 23, "біля танку". Цього разу тут було відкрито зовсім інший пам‘ятник: бронзова статуя у людський зріст українського письменника Т.Г. Шевченка.
Віктор Райчинець, ГО "Українська ініціатива в ЧР"
- Це видатний письменник, не лише український, але й світовий. Він писав про Яна Гуса багато. Його перший нецезурований Кобзар вийшов у Празі.
Лукаш Ланда, репортер
- Статую Шевченка заплатила і привезла до Чехії ГО "Українська ініціатива в ЧР" не заспокоєна пам‘ятною дошкою письменника на будинку Оплеталової вулиці, котру в році 1964 встановив Союз чехословацького совєтського товариства.
Мартін Ц. Путна, літературний історик
- Для України це ключовий автор, але поза Україною чи у товариських славістичних країнах про нього ніхто не знає і ніхто, відповідно, не читає. Звичайно, є питанням чому ми маємо мати у Празі народного письменника України, чому не словінського або угорського і так далі, і так далі.
Лукаш Ланда, репортер
- Чи був Шевченко в Празі?
Віктор Райчинець, ГО "Українська ініціатива в ЧР"
- Шевченко, офіційно, не знаємо чи був у Празі. Якщо був не офіційно, то не знаю, але офіційно не є відомим, що він тут був.
Мешканка Праги 5
- Не розумію єдину річ, чому стоїть саме на площі Кінських. Якщо тут вже і має стояти російський, або совєтський, або український митець, то би нічого не мала проти Пушкіна або Толстого, якогось класика російського, якщо вже на цьому наполягають.
Онжей Ґал, представник району Прага 5
- Як на мене, це абсурд, тому як на Празі 5 є багато визначних особистостей, наприклад, неподалік звідси вулиця Шведська, Млада Горакова.
Лукаш Ланда, репортер
- Здивовані були також і мешканці сусіднього району, Праги 6, Дейвіце. Ще в грудні минулого року у них копали фундамент для цього пам‘ятника.
Владімір Кесл, мешканець Праги 6
- Тут за 2,5 години викопали яму, котра має 2,5 метри глибини. Коли я запитав їх російською, тому що трошки вмію, то усі повтікали до автомобілю і ніхто зі мною не хотів розмовляти.
Павел Шабата, мешканець Праги 6
- У день, що тут будували, я телефонував на усі установи, ніхто не міг мені пояснити, про що йдеться. Вони й не знали, тому як це було нелегально зроблено.
Лукаш Ланда, репортер
- При першій спробі встановити пам‘ятник у Празі ГО "Українська ініціатива в ЧР" розпочала монтувати без необхідних дозволів. Вже за пару днів на офіційній дошці вивісили про початок земельного управління на встановлення скульптури і впорядкування навколишньої території. Я мусив піти до місцевого відділу і подати заяву про ліквідацію недозволеного будівництва.
Цим пан Шабата зкомплікував ситуацію ГО "Українська ініціатива в ЧР". Окрім заяви, про ліквідацію, він склав петицію проти встановлення скульптури, під котрою за декілька днів підписалося більш ніж 100 людей. Це зупинило адміністрації. ГО "Українська ініціатива в ЧР" не здалася і так Шевченко з‘явився у сусідній частині міста.
Павел Шабата, мешканець Праги 6
- Мені це нагадує ті часи, до 1989 року, коли постійно щось урочисто відкривалося...
Мілан Янчик, староста Праги 5
- Завжди діляться на прихильників і опоненти до кожної речі, що вчиняє громадська корпорація. Але я гадаю, що немає проти чого протестувати.
Лукаш Ланда, репортер
- Але, у Празі 5 ніхто протестувати не міг, тому як про те, що Шевченко переїздить на площу Кінських, майже ніхто не знав. ГО "Українська ініціатива в ЧР" цього разу була обережнішою і забезпечила згоду ради Праги 5, котра площу схвалила 10 березня. За 10 днів будували.
Лукаш Ланда, репортер
- Коли вам сказали, що то будете робити?
Перший робітник
- Учора ввечері.
Лукаш Ланда, репортер
- Учора ввечері сказали, що тут будете монтувати пам‘ятник?
Перший робітник
- Так, і щоби сьогодні вже був готовий.
Другий робітник
- Напевно, Леніна.
Лукаш Ланда, репортер
- Кого? Гадаєте Леніна?
Перший робітник
- Ні, Ленін, ні. Хтось український.
Другий робітник
- А я думав, що Ленін.
Лукаш Ланда, репортер
- Ви, як представник Праги 5, ви знали, що тут буде стояти скульптура Тараса Шевченка?
Онжей Ґал, представник району Прага 5
- Фактично я про це дізнався за 2 чи 3 дні перед відкриттям, дістали лист від старости, що буде урочисте відкриття.
Мілан Янчик, староста Праги 5
- Якщо бажаємо дозволити, коли на запрошення Президента Республіки сюди приїде Президент України Ющенко, бажаємо допомогти у добрій справі, то мусимо вирішувати швидко.
Лукаш Ланда, репортер
- Саме цей староста Праги 5 Мілан Янчик запропонував Раді встановлення пам‘ятника і він дістав завдання забезпечити усі будівельні дозволи. Будівельна адміністрація надала дозвіл вже за 8 днів.
Їжі Плос, експерт на Будівельний закон, Чеська спілка архітекторів
- Це неможливо. Це неможливо. Термін від визначення цього заміру, у загальногромадський спосіб, до подання протестів є 30 днів. 30 днів. І цей термін не може бути скорочений.
Радован Мислік, прес-секретар Праги 5
- Я не думаю, щоби ми працювали у невідповідності до Будівельного закону. Як кажу, усі дозволи на встановлення скульптури на площі Кінських маємо.
Лукаш Ланда, репортер
- Але те, що вони гадають, що мають усі дозволи, є неправдою: Шевченко, переїхавши на Прагу 5, дістався до зони празької резервації пам‘ятників, і як ми дізналися у Магістраті, необхідного дозвіл бракує.
Ян Кнєжинек, керівник відділу культури і догляду за пам‘ятниками міста Праги
- Тарасом Шевченком займались і займаємося.
Лукаш Ланда, репортер
- Поясніть.
Ян Кнєжинек, керівник відділу культури і догляду за пам‘ятниками міста Праги
- Ми прохання дістали, наш відділ тим почав займатися і наш висновок надамо днями.
Їжі Плос, експерт на Будівельний закон, Чеська спілка архітекторів
- Це просто однозначно незаконна процедура. Неможливо поставити будівлю, а потім додатково забезпечувати висновки адміністрацій та відділів. Вже, наприклад, і тому, що обов‘язкове укладання, видане з цього приводу, коли б не було схвалене, значить було б зупинено впровадження. То ж цю скульптуру взагалі не можна було б встановити.
Лукаш Ланда, репортер
- То ви мені поясните?
Радован Мислік, прес-секретар Праги 5
- Кажу, я не будівельник, але напевне ми є чудова адміністрація.
Лукаш Ланда, репортер
- Цей монумент було встановлено порушуючи Будівельний закон, отже є нелегальний.
Гинек Йордан, прес-секретар Міністерства внутрішнього розвитку
- Це мусить оцінити... Якщо проти цього рішення, стосовно будівництва, хтось постане, це розсудить відповідний Будівельний відділ, в нашому випадку на Магістраті.
Лукаш Ланда, репортер
- Коли б ви мали вирішувати, дозволити Т. Шевченка чи не дозволити на площі Кінських, що би виграло?
Івона Райманова, історик мистецтв
- Я сказала б ні. Там би дала місце сучасній скульптурі. Цей монумент своїм корінням є у 19-му столітті. Можна пізнати якісь елементи, котрі приніс початок 20-го століття, але усе одно він відстає на 100 років.
Зденек Лукеш, історик архітектури
- Встановлення пластики, традиційного пам‘ятника, фактично фігурального, є надзвичайно відповідальне завдання. Дуже тяжке. Мусили би зійтися знавці, котрі старанно підготують і визначать місця, де подібний пам‘ятник міг би стояти. А вже потім мав би розпочатися процес узгодження. Звичайно, і мешканці району мають право висловити свою думку.
Мешканець Праги 5
- Дивився на совєтський танк 50 років, а залишки життя буду дивитися на українського письменника. Як казав Циммерман, нам це може не подобатися, можемо з тим не погоджуватися, але це, напевне, єдине, що проти цього можемо зробити.
Мілан Янчик, староста Праги 5
- Але ж маємо представницьку демократію, вирішують органи громадських корпорацій на підставі свого мандату з виборів, на підставі представницької демократії. Дякую вам, до побачення.
---
Звичайно, деякі речення викликають посмішку, але все ж. Адреса відео на сторінках чеського ТБ ЧТ1 | http://www.ceskatelevize.cz/ivysilani/209452801240013-reporteri-ct/obsah/74665-socha-tarase-sevcenka/?streamtype=WM1
Складна історія стосунків між українцями і чехами
Загальновідомим є той факт, що стосунки між українцями і чехами мають не просту історію дев‘яностих: навала заробітчан. Посмішки і неповага у їхній бік. Випадки дискримінації й ксенофобії на фоні незаживаючої рани совєтської окупації, рабської праці, безпорадності у вирішенні проблем власних громадян совкової, проросійської, зкорумпованої влади України. Це ті речі, котрі працювали й продовжують працювати проти українських громадян у Чехії.
Численні "невинні" громадські проекти були здійснені нашою організацією "Форум українців ЧР", а також іншими українськими і чеськими прихильниками демократичного розвитку України, щоби хоч трошки відновити довіру і повагу до українця, до нашої держави у Чеській Республіці.
І тут маємо подібний провал у стосунках країн, організований на найвищому рівні. Сплановано. Навмисне: дискредитувати.
Чеські ЗМІ нині переповнені невдоволенням до акції зі скульптурою Шевченка, гарячі дискусії у чеському суспільстві й віртуальному просторі. Протистояння, невдоволення діями українців, пам‘ятником і методом його встановлення щодня наростає.
Історичний ракурс: Вибори 2004
У цьому контексті, як не дивно, згадується 2004 рік, вибори. У Посольстві України консул Ігор Кушнір, використавши дипломатичний персонал і за підтримки ідеологічно близьких професійних фальсифікаторів "з народу", намагався забезпечити перемогу головного опонента Ющенка. Посол Кулеба вдавав, що нічого не бачить, не знає. Варто особливо згадати дипломата Андрія Стативку, котрий клеймував ідеологічних опонентів шизофреніками й закордонного представника СБУ Анатолія Даценка, що погрожував у пластикових мішках вивезти активістів в Україну. Разом із більш ніж 300 заявами громадян про включення до списків випровадили з Посольства пана Віктора Райчинця, голову організації "Українська ініціатива в ЧР", котрого ми попросили допомогти виборцям. А коли ж урешті дипломати зрозуміли, що програли громадськості: миттєво перейшли на бік сьогоднішнього Президента і зашифрувалися під так званою "відкритою заявою дипломатів"| http://maidan.org.ua/static/mai/1101193510.html
У документальному фільмі Миколи Гейка "Невидимі люди" епізод з виборами на дільниці в Празі присутній, наприклад, на 53 хв. 16 сек. видно побиття спостерігача з камерою консулом Кушніром:
Не зважаючи, що матеріали про численні порушення на виборчій дільниці були зафіксовані і передані до ЦВК і МЗС, Посол і досі очолює державну установу у Празі, а колишній консул займає керівну посаду у Міністерстві закордонних справ, радник Стативка і досі там, а ще викладає у Академії ім. Ярослава Мудрого (колишній Всеукраїнський комуністичний інститут радянського будівництва та права), котру, до речі, закінчив Кушнір. Взагалі, дуже цікавий склад наглядової ради Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого: Табачник, Кремень, Васильєв, Зайчук, Кушнарьов, Лавринович, Маляренко, Піскун, Смирнов, Чалий (станом на 31 березня 2003 р.) | http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=429-2003-%EF
Пригадайте фальсифікацію згаданого Табачника на програмі "Великі Українці", коли той "вкиданням" есемесок зробив перемогу не історичному діячу, на мій погляд, а ключовому слову "Ярослав Мудрий" | http://www.pravda.com.ua/news/2008/5/20/76074.htm
На превеликий жаль, не турбуються ані у Президента, ані в МЗС, ані в СБУ, що у них працюють подібні кадри, що здатні залякати, зфальсифікувати, вдарити, підлизатися до керівництва, підмінити поняття і факти, оббрехати опонентів, і, нарешті, штучно зпровокувати катастрофічну напругу у стосунках українців і чехів. І це лише декілька головних героїв, а скільки епізодичних і не менш важливих. А скільки інших епізодів.
Узяти, хоча б, дії спостерігача від Світового конгресу українців Миколи Некоряка, за зфальшованим поданням якого було звільнено від обов‘язків проющенківського секретаря комісії. Інший діаспорний українець, згаданий керівник організації "Українська ініціатива в ЧР", Віктор Райчинець - фігурант списків чеськословацької служби STB (КДБ) під псевдо Urban. Благо у Чеській Республіці пройшла люстрація: варто набрати на сторінках Міністерства внутрішніх справ | http://www.abscr.cz/cs/vyhledavani-evidencni-zaznamy ім‘я Rajčinec і ви перевірите це самі.
Посольство України в Чехії відбирає "зручні" організації
Ставлення Посольства до представників української громади у Чехії вибіркове, а ліпше гебістське: коли організація викриває громадськості совєтську стратегію Посла і радників - для Посольства таких організацій не існує.
Саме так, однієї з найбільших українських організацій Чехії "Форум українців ЧР" для Посольства не існує, так само ігнорується Посольством однойменний, професійний футбольний клуб, що з 2002 року успішно грає офіційний чемпіонат Чеської Республіки. Так само "забули" дипломати про діючий проект українських новин на чеському Радіо Регіна, модератор яких Алла Снігур безкоштовно працює над ними шість років, адже вона була офіційним спостерігачем безпосередньо від кандидата на пост Президента України Ющенка В.А.
"Забули", проігнорували, тому як ми були за кандидата Ющенка. І при Президенті Ющенкові намагаються нас замовчати, прихильників демократичних принципів, євроатлантичної інтеграції, прихильників антикітчового, антигебістського розвитку відносин між українцями і чехами.
Справжня причина скандалу: завдання дискредитувати Україну використовуючи кітч
На мою думку, справжньою причиною скандалу є завдання сьогоднішнього Президента Ющенка та організаторів його візиту до Праги, Посла України в Чеській Республіці Івана Кулеби й підпорядкованого йому дипкорпусу, дискредитувати Україну використовуючи кітч.
Не буду робити висновків з вищенаведеного матеріалу ЧТ1, де, при бажанні, чітко можна прослідкувати "дипломатичний" нахрап його відомства.
Повернімося до пам‘ятника Шевченка у Празі, про котрий Івона Райманова, чеський історик мистецтв, м‘яко висловилась, що той "відстає на 100 років". Дозвольте процитувати уривок академічної статті Клемента Грінберга "Авангард і кітч":
"Там, де сьогодні політичний режим встановлює офіційну культурну політику, це в інтересах демагогії. Якщо кітч є офіційною тенденцією культури в Німеччині, Італії та Росії, це не тому, що їх відповідні органи влади, контрольовані філістерами, але тому, що кітч є культура мас у цих країнах, ніж в будь-якому іншому місці. Заохочення кітчу є лише одним з дешевих засобів, за допомогою яких тоталітарні режими прагнуть здобути собі прихильність мас. Оскільки ці режими не можуть підвищити культурний рівень мас - навіть якщо б вони й хотіли - це означає капітулювати перед міжнародним соціалізмом, вони будуть лестити масам в результаті зводячи до їх рівня всю культуру. Саме з цієї причини авангард поза законом, але не так сильно, тому як ця вища культура є більш критичною до себе. (Незалежно від того, чи може авангард розвиватися в рамках тоталітарного режиму чи ні, це не має відношення до цього питання на даний момент.) По суті, основні проблеми з авангардним мистецтвом і літературою, з точки зору фашистів і сталіністів не в тому, що вони занадто критичні, але в тому, що вони занадто "невинні", що занадто складно додати до них ін‘єкцію ефективної пропаганди, так як кітч більш гнучкий у цьому напрямку. Кітч тримає диктатора в тісному контакті з "душею" народу. Якщо офіційна культура перевершувала б масовий рівень, для нього виникла б небезпека ізоляції."
Clement Greenberg, Avant Garde and Kitsch, 1939 р. Partisan Review, VI, no. 5. | http://www.sharecom.ca/greenberg/kitsch.html | Відповідно, згадуються фашистські, на той час, режими в Німеччині й Італії, та сталінський в СРСР.
Еталонна, не лише для мистецтвознавців, стаття розкриває суть гебістського використання мистецтва. У нашому випадку в Україні. Ситуація з пам‘ятником Шевченка у Праці лише зайве і знакове підтвердження цьому.
Приклад цивілізованого встановлення монументу
У тій же Празі, 16 березня 2007 року, було оголошено конкурс на встановлення монументу Свободи. Організатор конкурсу, Радіо Свобода, оприлюднила у світових ЗМІ наступну інформацію:
Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода (RFE/RL) оголошує конкурс на нову скульптуру: пам'ятник Свободи, котрий буде встановлено біля нової будівлі радіостанції у Празі, в районі Гаґібор. Пропозиції спрямовуйте на RFE/RL до 29 червня. Нова мультимедійнийна штаб-квартира, до якої радіостанцію буде переведено з будівлі колишніх Чехословацькихї Федеральних зборів у центрі Праги, має бути закінчена в серпні наступного року. Радіостанція хоче, щоби пам'ятник представляв її "цінності та місію". Він повинен представити, висловити у невибагливий скульптурній формі такі якості, як свобода, свобода слова, відкритість суспільства, ясність мети, гідності, сили і добру волю.
Своїм стилем, скульптура повинна відображати нову будівлю, що будується студією Cigler / Marani Architecs. Вона повинна бути ні занадто авангардною або явно модною, і не надто традиційна. Пам'ятник повинен бути естетично зрозумілий для різних культур та поглядів, він повинен поважати місцеві ідентичності, але прагнути до глобального бачення того, що об'єднує народи всієї самобутності.
Загальний бюджет проекту не повинен перевищувати 200 000 доларів США.
Ця можливість відкрита для практикуючих художників, а особливо чеських та американських.
Улітку 2007 року буде відібрано шість пропозицій. Вони будуть представлені Раді мовлення радіостанції для остаточного відбору та нагороди до середини вересня 2007 року. Пам'ятник буде встановлений у травні 2008 року.
Переніс радіостанції, яка знаходиться в центрі Праги з 1995 року, почали розглядати після нападів 11 вересня, скоєних у США. Будівельні роботи почалися в Гаґібор в жовтні минулого року. Радіо Свобода виходить в ефір на 28 мовах, в основному в країнах Східної Європи, колишнього Радянського Союзу і Близького Сходу. Вона фінансується Конгресом США.
Супроводжували оголошення концептуальні і технічні додатки. Як бачимо: прозоро і толерантно.
Констатація факту: Україна під владою КДБ
Вищенаведені принципи, за якими працює Президент і дипломати "незалежної" України, у даному випадку в Празі, доводять їхні навмисні дії. Наведені факти діяльності Президента і дипломатичного відомства у Празі являються провокацією проти України та її громадян.
Кадебіський театр, де головний актор відмінно володіє проукраїнською риторикою, провалив свій виступ у Празі.
Останні підтвердження тому, що Україна під владою КДБ: постанова прийнята 1 квітня більшістю у Верховній Раді України, про відзначення на офіційному рівні комуністичного свята: 90 років від заснування ленінського комсомолу; а також рішення Секретаріату Президента зупинити безвізовий режим із західними країнами.
За українців, котрі відчувають несправедливість, біль і сором перед чеським народом за провокацію сьогоднішньої гебістської влади України, я прошу вибачення.
Promiň Česko, вибач, Чехіє...
Борис Чикулай
секретар виборчої дільниці у Празі на виборах Президента України 2004 року
засновник і голова ГО "Форум українців Чеської Республіки"
засновник і голова правління міжнародної фундації "Сучасне мистецтво України"
Київ, 5 квітня 2007 року
Дивіться також
http://lustratio.blogspot.com
http://www.facebook.com/group.php?gid=65701529026
http://www.ukraine.cz
http://www.eneida.net
середа, 1 квітня 2009 р.
Повстання і Люстрації: 26 червня відбудеться святкування з нагоди 90-річчя створення комсомолу України
Третину фракції БЮТ «підкосила» ностальгія за комсомолом (список).
Як передає кореспондент УНІАН, за ухвалення відповідної постанови проголосував 251 народний депутат з 431 зареєстрованих в сесійній залі Верховної Ради.
Постановою доручено Кабінету міністрів України здійснити необхідні заходи щодо відзначення 90-річчя створення комсомолу України, передбачивши проведення урочистих зборів представників організацій ветеранів комсомолу у Національному палаці мистецтв «Україна».
Також парламент рекомендував Державному комітету телебачення і радіомовлення України, місцевим державним адміністраціям, органам місцевого самоврядування сприяти організаціям ветеранів комсомолу у проведенні заходів, пов’язаних з відзначенням ювілею комсомолу України (ЛКСМУ) з метою посилення уваги до проблем молоді, її виховання, підвищення активності у вирішенні завдань, що стоять перед Україною.
Зрозуміло, що за такий законопроект проголосувала фракція КПУ у повному складі (27 мандатів). Напевно, виходячи із якихось високих державних міркувань річницю комсомолу вирішила святкувати й фракція Блоку Литвина – теж у повному складі (20 голосів). Навіть у регіоналів не було такої одностайності: вони дали 150 голосів із 175 наявних.
А от БЮТ зробив “сюрприз” своїм прихильникам: аж 53 депутати із 156-ти погодилися, що наразі країна не обійдеться без святкування річниці комсомолу.
Цікаво, що таке, м’яко кажучи, неоднозначне для БЮТ голосування очолив особисто лідер фракції Іван Кириленко.
До керманича, за даними офіційного сайту ВР, приєдналися: Олег Бабаєв, Микола Баграєв, Валерій Бабенко, Руслан Богдан, Антоніна Болюра, Олександр Буджерак, Андрій Веревський, Дмитро Ветвицький, Олег Гейман, Богдан Губський, Віталій Данілов, Олександр Дубовой, Костянтин Жеваго, Ігор Єресько, Руслан Зозуля, Володимир Іваненко, Валерій Камчатний, Валерій Кальченко, Микола Ковзель, Євген Константинов, Андрій Кожем’якін, Сергій Кошин, Валерій Крайній, Юрій Крук, Володимир Левцун, Олексій Логвиненко, Володимир Лемза, Руслан Лук’янчук, Уляна Мостіпан, Олег Маліч, Григорій Омельченко, Сергій Пашинський, Святослав Олійник, Сергій Осика, Вадим Петренко, Володимир Пилипенко, Юрій Прокопчук, Ігор Савченко, Олександр Рябека, Анатолій Семинога, Юрій Сербін, Іван Сідельник, Володимир Скубенко, Михайло Соколов, Олександр Сочка, Євген Сігал, Юрій Трегубов, Олександр Фельдман, Микола Трайдук, Євген Шаго, Еліна Шишкіна та Олександр Шепелев.
Задля повної картини додамо, що ностальгія за комсомолом підкосила й одного нунсівця: Віктор Шевчука теж натиснув “не на ту” кнопку.
unian.net
P.S. ПРОПОНУЄТЬСЯ 26 ЧЕРВНЯ 2009 РОКУ ВИЙТИ НА ВУЛИЦІ ПРОТЕСТУВАТИ ПРОТИ КАДЕБІСЬКОЇ ВЛАДИ
Як передає кореспондент УНІАН, за ухвалення відповідної постанови проголосував 251 народний депутат з 431 зареєстрованих в сесійній залі Верховної Ради.
Постановою доручено Кабінету міністрів України здійснити необхідні заходи щодо відзначення 90-річчя створення комсомолу України, передбачивши проведення урочистих зборів представників організацій ветеранів комсомолу у Національному палаці мистецтв «Україна».
Також парламент рекомендував Державному комітету телебачення і радіомовлення України, місцевим державним адміністраціям, органам місцевого самоврядування сприяти організаціям ветеранів комсомолу у проведенні заходів, пов’язаних з відзначенням ювілею комсомолу України (ЛКСМУ) з метою посилення уваги до проблем молоді, її виховання, підвищення активності у вирішенні завдань, що стоять перед Україною.
Зрозуміло, що за такий законопроект проголосувала фракція КПУ у повному складі (27 мандатів). Напевно, виходячи із якихось високих державних міркувань річницю комсомолу вирішила святкувати й фракція Блоку Литвина – теж у повному складі (20 голосів). Навіть у регіоналів не було такої одностайності: вони дали 150 голосів із 175 наявних.
А от БЮТ зробив “сюрприз” своїм прихильникам: аж 53 депутати із 156-ти погодилися, що наразі країна не обійдеться без святкування річниці комсомолу.
Цікаво, що таке, м’яко кажучи, неоднозначне для БЮТ голосування очолив особисто лідер фракції Іван Кириленко.
До керманича, за даними офіційного сайту ВР, приєдналися: Олег Бабаєв, Микола Баграєв, Валерій Бабенко, Руслан Богдан, Антоніна Болюра, Олександр Буджерак, Андрій Веревський, Дмитро Ветвицький, Олег Гейман, Богдан Губський, Віталій Данілов, Олександр Дубовой, Костянтин Жеваго, Ігор Єресько, Руслан Зозуля, Володимир Іваненко, Валерій Камчатний, Валерій Кальченко, Микола Ковзель, Євген Константинов, Андрій Кожем’якін, Сергій Кошин, Валерій Крайній, Юрій Крук, Володимир Левцун, Олексій Логвиненко, Володимир Лемза, Руслан Лук’янчук, Уляна Мостіпан, Олег Маліч, Григорій Омельченко, Сергій Пашинський, Святослав Олійник, Сергій Осика, Вадим Петренко, Володимир Пилипенко, Юрій Прокопчук, Ігор Савченко, Олександр Рябека, Анатолій Семинога, Юрій Сербін, Іван Сідельник, Володимир Скубенко, Михайло Соколов, Олександр Сочка, Євген Сігал, Юрій Трегубов, Олександр Фельдман, Микола Трайдук, Євген Шаго, Еліна Шишкіна та Олександр Шепелев.
Задля повної картини додамо, що ностальгія за комсомолом підкосила й одного нунсівця: Віктор Шевчука теж натиснув “не на ту” кнопку.
unian.net
P.S. ПРОПОНУЄТЬСЯ 26 ЧЕРВНЯ 2009 РОКУ ВИЙТИ НА ВУЛИЦІ ПРОТЕСТУВАТИ ПРОТИ КАДЕБІСЬКОЇ ВЛАДИ
Підписатися на:
Дописи (Atom)