Оберігати своє достоїнство можна будь-коли і будь-де;
мова не про якесь одноразове рішення, а про щоденну і
доволі копітку “екзистенціальну практику”.
Вацлав Гавел
Закон про люстрацію на пострадянських теренах чехи, а точніше – громадяни тодішньої Чехословаччини ухвалили першими і довго – понад десятиліття в цьому геополітичному регіоні чекають на послідовників. У країні, якій дорогу до демократії відкрила листопадова “оксамитна” революція 1989 р., нові норми життя від початку почали втілюватись доволі радикально. Нові лідери, передусім перший чехословацький, а згодом (від січня 1993 р.) перший чеський президент Вацлав Гавел, а також уряд мали чітку уяву, як втримати і оберігати демократичні здобутки. Таким чином групі однодумців на чолі з дисидентом і абсолютним моральним авторитетом Вацлавом Гавелом вдалось відносно швидко, без великих внутрішніх коливань чи суспільних потрясінь ухвалити закон, який без перебільшення можна віднести до категорії історичних. Це Закон про люстрацію, який набрав сили в жовтні 1991 р. У відповідності до його положень працівникам колишньої комуністичної Служби безпеки і високим компартійним функціонерам заборонялось займати керівні посади на державній службі, в армії, балотуватись до виборчих органів усіх рівнів, виконувати інші виборчі функції. Це саме торкалось і агентів комуністичної Служби безпеки. Сила Закону не розповсюджувалась на громадян, які народились після 1 грудня 1971 р.
Чітко сформульовані положення Закону про люстрацію відповідали духові революційних змін. В атмосфері переломної доби її нові лідери проголосили: демократичні цінності понад усе. Втомлене десятиліттями комуністичної брехні, порожніх гасел і скорумпованих політиків чеське суспільство прийняло новий Закон як єдине потрібне для його оздоровлення лікарство. Він також мав направити кривди і біль, завдані чехам і словакам окупацією 68-ого року і діями своїх “вождів”, які вітали військо Варшавського пакту. В цьому загальнонародному прагненні очищення кроки уряду, зокрема, Закон про люстрацію чехи безумовно прийняли. В його контексті, що особливо важливо, формувались моральні принципи нового суспільного ладу, на головний п‘єдестал знову повернулась людина.
Сьогодні очевидно: реалізовані кроки визначили весь подальший розвиток Чехії та Словаччини. Нові лідери діяли принципово, ймовірно тому вдалось відносно швидко, без зволікань очистити вищі державні посади в центрі і на периферії від тих колишніх компартійних функціонерів і співпрацівників СтБ (StB – чеською Служба державної безпеки), які у свідомості співгромадян залишались втіленням репресивної машини минулого режиму. Таким чином у складних умовах перехідного періоду чехи і словаки сформували уряд народної довіри, не допустивши до нього скомпрометованих в очах суспільства людей. Також армія позбавилась командирів, які уможливили окупацію Чехословаччини в серпні 1968 р., місцеві органи управління були пильними, щоб не допустити до керівництва колишніх агентів СтБ. Всього за даними чеського Комітету з документації та дослідження злочинів комунізму з державної служби було виключено близько 12 тис. осіб, 15 тис. активних співпрацівників СтБ, тисячі міліціонерів і компартійних функціонерів у різних регіонах Чехословаччини, особливо тих, хто активно проявляв себе в 1948 р. /рік комуністичного перевороту в Чехословаччині/ і 1968 р.
Вибрана тактика демократичного будівництва дозволила чехам обійти ще одну небезпеку. Як показує найновіша історія, в боротьбі з тоталітарними і посттоталітарними режимами практично всі держави з Україною включно пішли шляхом очищення суспільства переважно через судові процеси, в перебігу яких оскарженим потрібно довести вину за скоєні в минулому злочини. Але скільки таких комуністичних чи посткомуністичних обвинувачених дістались до тюрми за корупцію, вбивства, злодійство, зловживання службовим становищем, скажімо, в Болгарії, Румунії, Польщі, Угорщині чи Латвії ? До того ж “друга дія” комунізму, як назвав посткомуністичний період в Україні Вацлав Гавел, розтягнулась не на роки, а на десятиліття, а з нею найчастіше до безконечності відкладаються судові процеси, тяганина допитів, пошуку свідків, речових доказів. Нині, вже з часової перспективи видається обраний чехами шлях раціональним. На цю рису демократичних перетворень, очищення по-чеськи звернув увагу, зокрема, англійський політолог Кірен Вільямс. Люстрація як засіб захисту демократичних здобутків є, на його думку, і певною мірою гарантією від комуністичного реваншу в майбутньому.
За різними даними у відповідності до Закону в Чеській Республіці було проведено понад 300 тисяч люстрацій, при цьому понад 15 осіб дістали позитивні результати. Більшість з тих, хто не перейшов люстрацій ним ситом, нове державне керівництво перевело на посади з меншою мірою відповідальності, тобто на такі, які не вимагають перевірки люстраційним законом. Таким чином удалось уникнути невдоволення кількох тисяч людей, яких держава не викинула на вулицю, а лише надала їм іншу працю. Потрібно зазначити, що мала місце і низка помилкових висновків при люстрації. Причина у списках так званих агентів і кандидатів у агенти Служби державної безпеки комуністичної Чехословаччини, які не були точно складеними і в яких не відразу вдалось розібратись. Близько тисячі осіб згодом доводили свою позицію у судових процесах і виграли їх.
Чеський Закон про люстрацію та його наслідки, особливо в площині порівняльного аналізу з розвитком демократії в інших посткомуністичних країнах, ще не вивчався. Однак уже сьогодні очевидний один висновок: і нині в моральному плані закон про очищення в Чеській Республіці працює. Медія, громадська думка на сторожі, кожний новий кандидат на високу посаду - чи то посол, депутат, керівник банку чи голова сільської ради повинен співгромадянам вголос сказати: я чистий.
Автор: Оксана Пеленська, Прага
Немає коментарів:
Дописати коментар