- Пане Посол, НАТО, до вступу до якого Україна активно готується, пред'являє високі вимоги до армії. Чехія - член Альянсу майже 10 років. Ви виконали всі вимоги одразу, чи модернізація армії давалася нелегко?
- Тоді для нас були важливі три складові: що робити зі зброєю, виробленою в Східній Європі, як переобладнати нашу оборонну промисловість, безпосередньо пов'язану з виробництвом країн Східної Європи, і як запровадити нові технології, що стосуються найбільш технічно складних компонентів озброєння. Це нагадує українську ситуацію.
Перше, що ми зробили - скоротили армію. Варто сказати, що армія у нас була дуже велика. Населення Чехословакії складало 15 млн жителів, а в армії служили 200 тисяч осіб. Для них не вистачало нічого. Скорочення проводилося поступово, практично протягом 14 років. Зараз в чеській армії служить 30 тисяч людей. Армія професійна й відповідає практично всім стандартам НАТО, що пред'являються. Поки нам не вдалося виконати тільки одну умову -спрямувати на потреби армії 2% ВВП. Але, думаю, через декілька років ми до цієї мети наблизимося.
10 років ми використали на те, щоб привернути нові інвестиції в оборонну галузь. Ви знаєте, що у нас є дуже хороший досвід з офсетами, складовими більше 30% об'єму в літакобудуванні. У 1999 році нам здавалося, що армії потрібно багато літаків L-159 ALKА. Зараз їх у нас 72, і ми розуміємо, що половини було б цілком досить.
- Рівень співпраці Чехії й України в оборонній галузі - хороший чи залишається бажати кращого?
- Наша військова співпраця обмежується постачаннями запчастин до устаткування. Ми все ще вирішуємо деякі проблеми, пов'язані з ліцензуванням. Але перш за все їх потрібно вирішити з Росією.
Ситуація ця стосується практично всіх країн-учасниць Варшавського договору і їхньої військової промисловості. Ліцензії ж на виробництво, наприклад, вертольотів, залишилися ще з часів Радянського Союзу. І з проблемою "авторських прав" ми стикаємося постійно.
- Разом з реформою армії палкі суперечки в Україні викликає проблема силовиків. Кожна з гілок влади прагне підпорядкувати силові структури собі. Для вашої країни ця проблема актуальна?
- У нас немає традиції війни за силовиків. Ми виходимо з того, що Чехія - країна парламентської демократії. А при такій побудові держави силовики не можуть грати велику роль. До того ж одразу після Оксамитової революції над силовиками було встановлено громадянський контроль.
Наприклад, міністром оборони ніколи не може бути військовий. Крім того, функції Міноборони і Генштабу чітко розподілені. Те ж саме з поліцією і Міністерством внутрішніх справ. У МВС - контролюючі функції, але міністр впливає на поліцію тільки тим, що він, як член уряду, пропонує кандидата на посаду президента поліції. Не більш того.
У руках міністерства знаходиться бюджет, але міністр внутрішніх справ не може давати вказівки, наприклад, загону дорожньої поліції.
- Така система запобігає зайвому політизуванню представника виконавчої влади?
- Для того, щоб не було зайвого політизування міністерств, опрацювали контрольні механізми. Вони в руках парламенту, оскільки саме в його руках найважливіший інструмент - бюджет.
Крім того, у нас, на відміну від України, силові міністерства ніяк не відокремлені від уряду і боротьби прем'єр-президент в зв'язку з цим немає. У нас і міністра закордонних справ, і міністра оборони призначає прем'єр, а не президент.
Ще один важливий момент - у нас практично завжди уряди коаліційні. І це також одна з можливих форм контролю. Коли представник однієї партії - міністр внутрішніх справ, а міністр оборони - з іншої, вони чудово самі один одного контролюють. Важливо, що у міністра одна партійна приналежність, а у його першого заступника інша.
- Українські політики в запалі сварок люблять згадувати один одному брудне політичне минуле. Свого часу в Чехії був прийнятий закон про люстрацію, що забороняє представникам комуністичного режиму обіймати високі державні пости. Ви вважаєте, що це правильно?
- Цей закон у нас був прийнятий у 1991 році. Про нього дуже багато говорили як хорошого, так і поганого. Скажу більше - він розділив політичну сцену і суспільство. У мене до цього закону особливе ставлення, тому що я очолював апеляційну комісію, що доводила або спростовувала зв'язок людини з комуністичним режимом. Адже в Чехії було багато людей, які насправді були не агентами, а жертвами режиму. Наприклад, якщо людині пропонували стати агентом, а він відмовився, то його досьє якийсь час залишалося в Службі.
Повертаючись до Закону про люстрацію, скажу наступне. Він передбачає, що люди, які обіймали за часів комуністичного режиму пост від керівника районної організації КП і вище, не можуть працювати на державній службі. Крім того, обіймати керівні пости не можуть люди, які були агентами комуністичної Служби безпеки, й ті, хто був членом так званої Народної міліції (Народна міліція - військова комуністична організація, заснована в Чехії в 1948 році. - Н. Я.).
Скандали, пов'язані з приховуванням даних про минуле, виникають і зараз. Але вони відбуваються все рідше.
- Що хорошого в такому законі? Ви створюєте у власній країні атмосферу тотальної підозри?
- Наш колишній прем'єр Мілош Земан із цього приводу дуже добре в іронічній формі сказав: "Закон про люстрацію потрібний був для того, аби комуністи трохи "відпочили" від влади". Закон про люстрацію став ефективним інструментом зміни політичних еліт. Скажу чесно - суперечки про доцільність ухвалення закону про люстрацію виникають у нас напередодні кожної виборчої кампанії. Проте закон поки діє і, мені здається, на користь суспільства.
- Чому ?
- Тому що, наприклад, неможливо, щоб кандидатом від демократичної партії стала людина, на яку розповсюджується дія Закону про люстрацію.
- Ви хочете сказати, що люди з комуністичним минулим не мають права приймати участі в політичному житті сучасної Чехії?
- Ні. Це не так. Закон цього не забороняє. Це вирішує сама партія. Hаприклад, комуністи такого від своїх кандидатів не вимагають. Демократичні ж партії пропускають в політичне життя людей тільки з чистим минулим.
- Пане Башта, Ви були Послом в Росії, тепер в Україні. Якщо порівнювати роботу в Москві та Києві з погляду взаємодії з офіційними інституціями, в чому різниця?
- Треба сказати, що позиція Чехії в Москві в той час, коли я став Послом, набагато відрізнялася від нинішньої. Я почав працювати Послом Чехії в Москві в 2000 році. Рівно рік пройшов після вступу нашої країни до НАТО і якраз перед нашим вступом в ЄС. Тоді наші політичні відносини з Росією не були найкращими.
У мене були три основні завдання - поліпшити політичні відносини в рамках своїх повноважень, вирішити питання боргу Росії перед Чехією і підвищити об'єм чеського експорту до Росії. Всі три завдання мені вдалося вирішити протягом п'яти років. Нам всім тоді потрібно було знайти спосіб комунікації з російською владою і російськими партнерами - знайти, що нас пов'язує, а не в чому ми протистоїмо
- Які завдання ви намагаєтеся вирішити в Києві?
- Тут все по-іншому. Політичні відносини не треба покращувати, бо вони хороші. І так було завжди. Тому я тут можу більше займатися економікою. Добре, що є зацікавленість обох країн у збільшенні інвестицій і товарообігу. Експорт складає близько 70% ВВП Чехії. Отже збільшення постачань наших товарів сюди - проблема актуальна. Але це вічне завдання всіх послів у всіх країнах світу.
Якщо говорити про враження, то вже півроку я відчуваю себе в Україні в трохи дивній ситуації.
- Чому?
- Тому що, з одного боку, це дружня країна, з якою особливих проблем немає, і про все можна домовитися. Але виконання цих домовленостей завжди вимагає більше часу і зусиль, ніж я думав. Наприклад, ситуація, що склалася навколо будівлі нашого посольства.
На початку 80-х у будівлі було Генконсульство Чехословакії. У 1993 році будівля була розділена, оскільки Чехословакія розділилася - одна частина відійшла нам, інша - Словакії. І з того часу ми так і тулимося в одній будівлі, яка вже застаріла і не може виконувати представницьких функцій в повному об'ємі.
З моменту мого приїзду до України я вже півроку займаюся тим, що хочу знайти приміщення для посольства і його орендувати. Не виходить! Виявляється, що тут не завжди працює принцип, що діє у всьому світі, - якщо про щось домовився, то ця домовленість виконується. В Україні свій принцип - ніби домовилися, а потім в останню мить раптом щось обов'язково міняється. Подібний досвід існує і в інших дипломатичних місій.
- Чи допомагає Вам у роботі досвід попереднього Посла Чехії в Україні - пана Карла Штіндла, реноме якого в моїй країні було дуже високим?
- Так, допомагає. Ми з паном Штіндлом знайомі багато років. Практично всі співробітники посольства - люди, яких вибрав Штіндл. І це дуже хороший приклад того, що з приходом нового посла погляд на проблеми не міняється кардинально. Я цьому дуже радий. Думаю, що співробітники посольства і всі наші партнери це відчувають.
- Останнє питання, якщо дозволите.
- Будь ласка.
- Пане Башта, Ви зустрічалися і з паном Ющенком, і з пані Тимошенко. Хто більше сподобався?
- (сміється) Це питання поставити дипломатові можна, але чекати, що він відповість, - ні.
Немає коментарів:
Дописати коментар