Мій друг Жека оженив середнього сина – гуляємо вже третій день. Організм вже не витримує різних там бімберів, як вітчизняних, так і шотландських. Покинули ми наших молодят з їхніми друзями, взяли своїх благовірних та відпочиваємо у чудовій кнайпі, що біля Лук‘янівського СІЗО – перфектний заклад – рекомендую (хочете зекономити – звертайтеся, бо маю дисконтну карту).
Але спокійно пиво пити нам заважає телевізія, бо ж рідкокристалічний екран висить просто перед нами.
Загальнонаціональний канал «щось плюс щось» спочатку намагався нас змусити сміятися жартам двох істот, які заробляють бабло під виглядом двох бабусь. Намагання уникнути цих «жартів» і переключити канал на сусідній результату не дали – на сусідньому каналі, що належить найбагатшій людині країни, були ті самі два бабуся. Я б зрозумів, якщо це крутили на особистому каналі Льоні – відомого геронтофіла, а чому нам це нав‘язують? - Стріляй мене – не розумію. Вірніше розумію і від цього стає ще огидніше на все це дивитися.
Канал колишнього очільника Держкомітету з телебачення показував серіал про героїчну діяльність чекістів. На якомусь каналі з літерою «Н» традиційно був серіал про родину кацапських дебілів. На інших теле - хвилях українцю показували боротьбу СМЕРШу з україно-фашистським підпіллям, ще десь був костюмований бал у Венеції за участі московського середнього клясу, а на завершення нашого клацання каналами нам показали московську моду та репортаж з чемпіонату Росії з футболу у суміші з російськомовним Камеді та «самоіронічним» Файна Юкрайна.
Єдиний канал, який розмовляв сьогодні саме з українцями і саме українською був УТ-1 – вони демонстрували чергову серію про українських дисидентів. Суміш пива та сумних кадрів поневірянь української інтелігенції в радянські часи перевела нашу тиху, спокійну розмову у нервове русло.
Друг Жека перехилив черговий келих непатріотичного «Варштайнера» і спитав: А ось скажи мені: чому ветерани КДБ отримують пенсію в Україні на рівні з іншими пенсіонерами, а може навіть більшу? Ось гарант розповідав про роботу з архівами, які мають виявити ще живих винуватців Голодомору – їм же ж по 85 і більше років, а ці, хто дисидентів у психушки саджав ще й до пенсії може не дотягнули – «працюють» десь в апаратах. Їм за що пенсію платити, за вислугу років на користь «тюрми народів»? Чи за кількість виявлених ворогів радянської влади та комуністичної партії?
Ще три «Варштайнери» будь ласка.
Ладно, то пенсіонери, а ось чому компартія досі не заборонена? Чому на кожному мітингу коммі-вітрянок-регіоналів бачу московський триколор? Де наша служба безпеки? Вона взагалі працює на захист держави чи на збір компромату для оббріхування чергового конкурента чергового лідера нації? Саме в цьому загроза національній безпеці? Чи може все ж таки у активізації проросійських настроїв?
Я б як робив: вийшов з триколором на вулицю – відразу опинився у вагоні потягу, який йде на кордон з Московією. Там перетнув кордон під пильним оком наших прикордонників і припав до берізки чи до «куста рикити» над рікою.
А ми на це уваги не звертаємо, мовляв таким незвертанням ми країну об‘єднуємо. Тьху, не хочу я з ними об‘єднуватись, тим більше, що і вони зі мною не хочуть.
Запустив на своєму телеканалі російський серіал? – втратив ліцензію на мовлення. Бо нам потрібні власні, національні за змістом телеканали, а не ретранслятори московського «мила», нехай і з українськими субтитрами. Хто хоче дивитися російське, ну, не може людина без цього, то нехай купує сателітарку і дивиться омріяне 24 години на добу.
Все, все, ну, не сварися, люба, ми ще по кухлю і все. Ще два пива будь ласка.
Ні, ти мені скажи: як може здорова на голову людина спокійно дивитися на те, як в українському парламенті якийсь йолоп з червоним прапорцем на піджаку промовляє з трибуни іноземною мовою і вважає себе народним обранцем?
Добре, не будемо про мову.
Давай про економіку.
Хто дав наказ відімкнути енергопостачання військ ППО? Хтось за це відповів? Суспільство про це знає?
Який у нас буде десантник, якщо він з парашутом з літака не стрибав, а тільки з вишки?
А хто це у нас сказав нещодавно, що є на військо на харчування вояків вистачає, а більше немає, бо потрібно мати ресурси на соціальні виплати? То ми у війську бройлерів відгодовуємо чи вояків навчаємо? Якщо бройлерів, то і на соцвиплати грошей не потрібно, бо їх за особливі заслуги виплачувати північний сусіда буде після того, як остаточно примусить нас до миру та дружби.
Тим часом з телеекрану нас знов почали вітати з Днем Захисника.
Тут не витримали навіть наші дружини:
Чому Захисника і якої Вітчизни? Чому саме 23-го? Напевно і гарант привітає всіх зі святом - знову ця нікому не потрібна толерантність.
- Та начхати мені на душевні почуття ветеранів у потертих радянських одностроях і з медалями з профілем Сталіна – це окупанти на моїй землі. І тим, хто виконував «інтернаціональний обов‘язок» перед народом Афганістану та інших «гарячих» точках радянської доби, я можу поспівчувати, що їх комуністи кинули у вогонь, зробили з них реальних агресорів, а потім ті ж комуністи витерли об інтернаціоналістів ноги, мовляв, ми вас туди не відправляли.
- Чому я повинна в цей день щось нав‘язливе святкувати?
Під ці бурхливі вигуки наших коханих в моїй голові, просвітленій імпортованим вже за новим курсом «Варштайнером», самі собою формулювалися прості питання:
Звідки взявся цей напів-радянський ерзац свята? Як могло таке статися, що в національній державі відзначають свята колишньої колоніальної метрополії, офіційно зареєстровані діють партії і рухи антиукраїнської та антидержавної спрямованості?
Несподівано виявилось, що я вийшов на двір покрити і ці запитання задаю випадковому співрозмовнику, який теж вийшов з кнайпи подихати свіжим повітрям. Обличчя його я не бачив, але його відповіді миттєво привернули мою увагу:
- Сталося це через те, що за 17 років від поновлення Української Державності інтелектуальна і культурна еліта держави, пастирі Української Церкви, чисельні політичні лідери не спромоглися сформулювати нову, національну ідеологію вільного українця, яка б замінила ідеологію радянської доби - ідеологію людини-гвинтика у державній машині.
Замість Заповідей Господніх в душах панує жадоба незароблених благ – швидкої заміни жетончика у метро на стрімкий джип. Коли примара багатоповерхового палацу тане на очах і перетворюється на колекторську реальність, бездуховність і відсутність стійких моральних орієнтирів знову, як на початку 90-х, вкладає в руки кредитору-невдасі бейсбольну біту та травматичну зброю і штовхає його на нічні вулиці, до банківських кас або до останнього стрибка у чорне провалля двору.
Тут на замовлення «захисників вітчизни» голосно залунав «Владимирський Централ».
Стало сумно, каламутно на душі.
Моєму другові та його дружині стало погано – йому від такої кількості німецького пива, їй від цифр у рахунку, ми викликали їм таксі, а самі пішки пішли додому.
Кнайпа залишилась далеко позаду, а бандицький шансон все лунав, ширився і поступово накривав всю країну.
Завіса.
maidan.org.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар