07.02.2005
Коли під час президентських виборів журналісти повстали проти “темників”, один з аспектів протестної хвилі в середовищі української інтелигенції несподівано набув доволі гучного звучання, а саме – очищення журналістських кадрів від дійових осібпроесу придушеня свободи слова. Вперше в незалежній Україні мова зашла про люстрацію. Також непредбачувано ця тема набула популярності вже стосовно не лише до працівників ЗМІ, а й держслужбовців та можновладців. Дебати про потребу очистити владні інституці від представників старого режиму вилилися у законопроект “про люстрацію”, який було зареєстровано у парламенті позавчора. Незважаючи на те, що шанси подібного документа стати повночинним законом наразі багатьма експертами, та й самими депутатами оцінюються як мінімальні, все ж законотворчий ескіз вартий уваги, оскільки є відповіддю не лише на дискусію, що переросла межі журналістської “тусовки”, а й на певні очікування суспільства від нової влади. Лишень треба зауважити, що проект писався “по гарячих слідах” суспільних дебатів, є емоційним і тому не враховує багатьох моральних спектів процесу люстрації.
Пояснювальна записка дає вичерпну відповідь на запитання, навіщо потрібна люстрація. Приводом для появи і втілення цієї ідеї у життя. на думку авторів, є останні вибори президента України. під час яких сталися події, які наочно продемонстрували – у державі функціонує широке коло осіб, що займають керівні посади в органах законодавчої, виконавчої, судової влади, засобах масової інформації, політичних партіях і громадських організаціях, які були причетні до порушень виборчого законодавства і робили все можливе для того, щоб до влади прийшов кандидат у Президенти України всупереч волевиявленню виборців.
З точки зору українського законодавства і з позицій верховенства права, тональність і мотивація. Викладені у записці, не видаються бездоганними. Фактично автори опосередковано визнають той факт, що всі чинні наразі нормативні акти не в змозі дати відповідь на низку фальсифікацій під час виборів. Але ж є рішення Верховного суду, де чорним по білому зафіксовано, що факти фальсифікацій мали місце, причому у таких обсягах (у другому турі), що суттєво викривили результати всенародного волевиявлення, і це вплинуло на остаточний підсумок. Далі – справа більше технічна: за всіма випадкаи фальсифікацій мають відкрити карні справи, покарати винних, засудити причетних. На подібні питання дає відповідь закон Украини “Про вибори Президента України” та низка зв`язаних нормативних актів. Тобто, йдеться про юридичні факти.
Автори ж законопроекту звертають увагу на вірогідні причини появи такої кількості порушень, і виокремлюють три основних:
1) співпраця з КДБ СРСР та (після 1991 року) іноземними розвідками,
2) причетність до фальсифікацій,
3) причетність до розповсюдження “темників” та утисків свободи слова в країні.
Винні у цих гріхах мають обов`язково у письмовій формі протягом 20 днів з дня введення закону у дію зізнатися у всіх можливих зловживаннях і т.д. при Верховній Раді, міських, районних радах створюватимуться спеціальні люстраційні комісії, у кількості сімох осіб. Кандидатуту голови і заступника пропонує особисто Президент України. Вони мають за два місяці перевірити факти, викладені у зізнанні, викликати автора “покаянного листа” на засідання і викласти йому своє рішення. Вони також мають право звертатися до громадян і юридичних осіб за інформацією у ході перевірки зізнання, а ті зобов`язані удесяиденний термін письмово відповісти на запитання.
Нарешті, передбачається створення Реєстру, де є три розділи: хто пройшо люстрацію і довів свою благонадійність, хто не довів такої і решта ще не люстрованих. Основне призначення люстрації – очистити владн іінституції, тож заплямованим злочинами проти демократії ротягом 5 років забороняється займати керівні посади у ЗМІ, органах влади і закладах освіти, у тому числі дошкільних. Законопроект ен дає відповіді на запитання, що робити покараним за результатами люстрації через 5 років. Вони виправляться? Стануть демократичнішими?
Зайве наголоушувати, що у проекті є ознаки дискримінації. Свого часу країни Прибалтики, коли вийшил з СРСР, відчули потребу також очистити владні інституції та ЗМІ, заклади освіти від тих, хто співпрацював з КДБ СРСР. Тоді таку практику кваліфікували не як порушення прав людини і громадянина (відповіда позиція щодо неможливості дискримінації людини за расовою, статевою та іншими ознаками є у Конституціях кожної демократичної держави світу), а як захід національної безпеки. Шикокомасштабна кампанія, хоч і напівофіційна, не мінімізувала росту корупції та не запобігла скандалам, один з яких завершився імпічментом президентові.
Насправді люстрація є радше відповіддю на суспільний острах перед перспективою вороття до старих прийомів здійснення владних повноважень, аніж масштабна програма виходу з гіпотетичної владної кризи. Автори проекту цілком щиро вважають, що механічний відсів неблагонадійних допоможе у побудові нової, процвіаючої і демократичної держави. І беззастережно кваліфікують “старих” як напівзлочинців. Це є перестороги нової політичної еліти від проникнення старої. Не можна не визнати, що проект актуальний, бо чимало виражених прибічників “старої” влади горою стают з анову. І добре було, якби це відбувалося щиро. Ось людина переглянула свої переконання, переосмислила свої погляди і самостійно дійшла певної думки. Наразі відбувається стрімке формування генерації політхамелеонів – людей, які заради збереження або набуття посад у владі готові перефарбуватися у який завгодно колір. Дивно бачити Раїсу Богатирьову, котра два місяці тому обурювалася емоційним висловом Юлії Тимошенко, яка нині захищає Юлію Володимирівну від…своїх же однодумців. Цікаво спостерігати за низкою посадовців, що раптом змінили тональність розмов і заявляють, що не підуть у відставку. Та й у законопроекті є шпарина для пристосуванців – можливість скасування 5-річного мораторію, якщо комісія вважатиме, що гріхи, викладені у зізнанні, можна простити.
У правовій державі на всі випадки порушення закону відповідь має надавати суд. Якщо є підстави вимагати арешту єкс-президента – подається запит, існує процедура розгляду тощо. Турбує непевність посадовців? Можна влаштувати масштабні перевірки, але добраи інші критерії: послідовність у позиції, наслідки перебування на посаді, позитив і негатив. Зрештою, ніхто не дорікне, якщо нова влада змінить ключові персоналії. На те вона і вигравала вибори, на те у неї є санкція від народу. Але механічний відсів не видається вдалим методом очистити владу, та ще й завоювати довіру у тієї частини населення, яка голосувала за іншого кандидата.
Відтак постає питання критеріїв добору. А це вже тема вимог до претендентів на владні посади, виписаних у положення про держслужбовців.
Лілія Брудницька
Немає коментарів:
Дописати коментар